3 серпня 1987 року відлетіла у вирій душа відомого українського актора, режисера та сценариста Івана Миколайчука, завершивши свій земний шлях довжиною всього в 46 років.

Іван народився 15 червня 1941 року в селі Чорториї Кіцманського району Чернівецької області. Він був четвертим із тринадцяти дітей у сім’ї Василя й Катерини Миколайчуків. Більшість Іванових братів і сестер залишилися жити в рідному селі, але Іван прагнув більшого.

Уже у віці 12 років Іван отримав свою першу роль в театральній виставі «Безталанна», де зіграв старого Івана, батька Софії. Ця вистава тривала три роки й виходила майже щомісяця. Так почався Іван Миколайчук на своєму творчому шляху.

Він не тільки грав на сцені, але й писав сценарії, режисував та створював музичне оформлення для своїх фільмів. Все почалося з першого кіносценарію, який він написав у 17 років. Цей сценарій став основою фільму «Живий хрест у мертвій діброві», історія якого була заснована на реальних подіях про сільських закоханих. Крім акторської майстерності, у Івана була й музична освіта. Він закінчив Чернівецьке музичне училище, де вивчав хормейстерство та грав на різних інструментах. Був умілим співаком і володів такими інструментами, як сопілка, рояль, цимбали, скрипка, баян, труба та арфа.

У 1958 році, коли навчався в театрі-студії при Чернівецькому українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської, зустрів свою майбутню дружину, Марію Карп’юк. Їхнє знайомство переросло в кохання з першого погляду, і через чотири роки вони побралися. Марія навіть відмовилася від гастролей до Бєлграда, щоб бути поруч із Іваном. Вони завжди підтримували один одного.

Іван Миколайчук продовжив своє акторське навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва. Там він потрапив до творчої майстерні видатного режисера Віктора Івченка. У цей період зустрів своїх майбутніх колег Раїсу Недашківську та Борислава Брондукова, з якими завжди зберігав дружні стосунки.

Світове визнання отримав завдяки ролі Івана Палійчука у фільмі “Тіні забутих предків”. Цю роль запропонував йому режисер Сергій Параджанов, попросивши провести кінопроби оператора Юрія Іллєнка, адже спочатку погодився розглянути кандидатуру актора за рекомендацією Володимира Іваченко та не був зацікавлений в акторі. Після декількох хвилин Іллєнко повернувся до Параджанова, повідомивши йому про неймовірний талант Миколайчука.

Цей фільм став справжньою окрасою українського кінематографа: отримав численні нагороди та визнання в усьому світі. “Тіні забутих предків” увійшли до Книги рекордів Гіннесса, отримавши 39 міжнародних нагород та 28 призів на кінофестивалях у 21 країні. Цей фільм навіть було включено до списку обов’язкових для перегляду студентами Гарвардського університету, які вивчали кінознавство. Незважаючи на це, в срср фільмові не давали, так би мовити, ходу. Його вважали “надто націоналістичним».

Тим часом Іван продовжував творити, зігравши багато ролей у кіно і на театральній сцені. Особливо варто згадати його співавторство щодо сценарію та роль у фільмі “Білий плах із чорною ознакою”, який отримав Золотий приз міжнародного кінофестивалю 1971 року.

Його талант і пристрасть до кіно здобули всесвітнє визнання. Він був улюбленцем глядачів не тільки в Україні, а й за її межами. Іван був визнаний як зірка світового масштабу. Відомі актори, такі, як Ніл Армстронґ та Жан-Поль Бельмондо, висловлювали свою повагу та захоплення його талантом.

Вони високо оцінили його акторську майстерність і навіть висловлювали бажання співпрацювати з ним. На творчому рахунку Івана Миколайчука 34 кіноролі, дев’ять написаних сценаріїв та дві режисерські роботи. Багато інших проєктів залишилися в його планах, проте довгий час йому не дозволяли зніматися або режисувати. У 1979 році йому вдалося отримати дозвіл на зйомку фільму “Вавилон ХХ” за романом Василя Земляка “Лебедина зграя”, де він виступив як режисер, автор сценарію, музичний оформлювач та актор.

Іван Миколайчук зробив величезний внесок у розвиток українського кіно. Його талант, відданість мистецтву та багатогранність принесли йому славу й прихильність глядачів. Він став символом українського кіно й назавжди запам’ятався як один із найвидатніших акторів України.

Автор Мирослава Білоус