Згадайте своє дитинство. Ви маленька дитина, яка з невимовною цікавістю вивчає цей неординарний світ. Матуся привела вас до дитячого садочка, а сувора вихователька розпочала проводити якесь пізнавальне заняття. На дитячих столиках в невеликих картонних коробочках розкладені кольорові цеглинки. Так-так, пальчики маленької долоньки так і тягнуться до цієї коробочки, щоб відчути на дотик невідому річ. Вона тверда, коли перебуває у стані спокою, але як тільки сувора вихователька дозволила покрутити в руках цеглинку, вона почала м’якшати і піддаватися вправним рухам. «Якось так цікаво називають цю річ», – могли думати ви в дитинстві. А сьогодні розумієте, що це звичайнісінький пластилін.

Цікаво, кому ж спало на думку створити таку дитячу забаву. Адже раніше ліплення було звичним лише для митців, які докладали дуже багато зусиль для створення своїх виробів. Історія говорить, що німецький фармацевт Франц Колба створив пластилін для своїх друзів-художників. Щоб полегшити працю митця, дослідник провів чимало експериментів, в результаті отримав клейку речовину під назвою «глина для ліплення творів мистецтва». До речі, фармацевт достатньо серйозно поставився до свого винаходу і навіть запатентував його у 1880 році.

Чи то ідея Франца Колби була недосконалою? А, можливо, не всі звернули  увагу на появу запатентованого пластиліну? Остаточну відповідь відшукати неможливо, але факти говорять, що у 1899 році знову запатентували пластилін. Цього разу винахід розробив англієць Вільям Харбутт. Припускаю, що обидві версії пластиліну були представлені як різні продукти. Про це говорить навіть сама назва, адже речовина Колба названа «глина для ліплення творів мистецтва», а Харбутт вигадав «глину, що ніколи не висихає». Спочатку англійський зразок був лише сірого кольору, проте з часом розробник вирішив додати яскравих фарб та випустив пластилін чотирьох кольорів. Справа пішла так вдало, що Харбутт у 1900 році заснував фабрику, яка розробила ще ширшу палітру кольорів еластичного матеріалу.

Пластилін – цікавий матеріал, але історії його створення мене майже не зачепили. Проте не поспішайте розчаровуватися, бо я робила найприскіпливіші пошуки яскравих деталей. Отож, як завжди, шукаємо унікальність у простоті. Виявляється, до винахідників пластиліну записують дівчинку, ім’я якої навіть ніхто не знає. Вражені? Я теж, адже виходить, що дитина своєю ідеєю перевершила дорослих чоловіків, хоч і не запатентувала свою ідею. Так от, жив собі такий чоловік Клео Маквікер, який був засновником фабрики Kutol. Яка фабрика? Вона спеціалізувалася на виготовленні клейкої речовини, яку використовували для очищення поверхонь від вугільного пилу. Думаєте, я щось наплутала і замість історії про дівчинку розповідаю про чергового дорослого чоловіка. Зовсім ні, цей Клео Маквікер був дідусем дівчинки-винахідниці. Внучка Маквікера одного разу запропонувала погратися клейкою субстанцією, яка виявилася гарним інструментом для ліплення. Підтримавши креатив онуки, чоловік прибрав із речовини всі токсичні хімікати, додав кольорові барвники і отримав пластилін сучасного вигляду.

Ось тепер піддається логіці така дитяча любов до кольорових цеглинок. Вони створені дитячою рукою, а тому розраховані на увагу малюків.

Автор Тетяна Алієва