Цими грудневими днями далекого 1925 року народився колишній прем’єр-міністр Франції П’єр Береговуа (Береговий).

Французький політик і економіст-самоучка П’єр Береговуа був прем’єр-міністром Франції з квітня 1992 року по березень 1993 року. Його скромне виховання та прагматизм забезпечили йому підтримку французького народу протягом тривалого перебування лідером соціалістів.

П’єр Ежен Береговий народився 23 грудня 1925 року в місті Девіль-ле-Руан на півночі Франції. Він був сином Адріана Берегового, уродженця міста Ізюм Харківської області, який емігрував до Франції після приходу до влади більшовиків. У Франції він знайшов роботу, кохання та налагодив життя, оточивши себе трьома синами й донькою. П’єр був найстаршим.

У 12 років П’єр отримав шкільний атестат і планував стати юристом, але був змушений перервати плани на подальше навчання, коли захворів його батько. Він одержав свідоцтво про професійну підготовку фрезерувальника в технічному училищі Ельбефа та почав працювати у віці 16 років на ткацькій фабриці в місті. В 1942 році став на службу до Національної залізниці Франції (SNCF), а через рік став учасником супротиву у складі групи “Опір-фер”, а потім – у французьких внутрішніх військах під час Другої світової війни. У 1950 році він отримав посаду в Gas de France, національній газовій компанії, де Береговуа протягом 31 року вдалося просунутися по кар’єрних сходах, і в 1978 році піднятися до керівної посади. У 1969 році він приєднався до нової Соціалістичної партії, в якій провів всю свою політичну кар’єру. 

Після роботи керівником передвиборчої кампанії Франсуа Міттерана на президентських виборах 1981 року Береговуа призначили генеральним секретарем президентського штабу. А вже наступного року П’єра назначили міністром соціальних справ, де він працював над упорядкуванням системи медичного страхування. У 1984 році він став міністром економіки, фінансів і бюджету. Попри скептицизм щодо його кваліфікації, репутація та діяльність Береговуа як політика, зрештою, була визнана. На цій посаді він впровадив економічну програму жорсткої економії, а також реформував та модернізував фінансові ринки Франції (підвищив вартість франка, зменшив дефіцит зовнішньої торгівлі країни та стримав інфляцію). Він втратив свою посаду в уряді після обрання консерваторів у 1986 році, але успішно повернув її після приходу до влади соціалістів у 1988 році.

У квітні 1992 року Едіт Крессон відправляють у відставку після поразки лівих на регіональних виборах, й Франсуа Міттеран призначає П’єра Береговуа наступним прем’єр-міністром. На цій посаді він поставив перед собою дві основні мети: боротися з корупцією та зменшити безробіття. Коли Береговуа став прем’єр-міністром, Франція переживала економічну кризу, яка характеризувалася високим рівнем безробіття, протестами фермерів і водіїв, а також спадом економіки. Тому тиск та відповідальність, що лягли на його плечі, було важко недооцінити.

Йому довелося подати у відставку після поразки Соціалістичної партії на законодавчих виборах у березні 1993 року, а також після скандалу, що так “вчасно” розгорівся навколо його персони. Він позичив $1 млн у паризького бізнесмена, щоб заплатити за квартиру без відсотків, й це було розцінено як корупція. Тиск і невблаганність ЗМІ в цій справі, яких зазнав П’єр Береговуа, політичні інтриги, очорнення та чутки сприяли тому, що через місяць після відставки Береговуа знайшли з кулею в голові на березі каналу в Невері. Офіційна версія – він скоїв самогубство, навіть проводили паралелі з його українським прізвищем: Береговий на березі. Він не залишив передсмертної записки. Версія  про його самогубство не остаточна, є й інші, що його вбили.

Ось така історія П’єра Ежена Береговуа (Берегового) — людини скромного походження, колишнього робітника, котрий завдяки сумлінній праці та переконанням зумів піднятися соціальним ліфтом нагору. Але його життєва історія обірвалася у 67 років трагічно.

Автор Тамара Свердик