Згідно зі східним календарем, Дракон символізує силу, міць та величезну енергію.

Дракон – вигадана людством збірна істота, яку воно долає як не в зовнішньому світі, то в собі. Тож Дракон тримає людей у тонусі, являючи себе у східній культурі в якості позитивного персонажа, а в західній – переважно негативного.

Рік цього міфічного створіння цікавий ще й тим, що дракон в українській міфології також не рідкість, а навпаки. Це надзвичайне міфічне створіння здавна живе в наших казках, легендах, міфах.

Ми змалечку знаємо, як успішно долає багатоголового Змія Іван Котигорошко, Кирило Кожум’яка, Коваль, Іван-Побиван, Силач-Іван та багато інших мужніх персонажів.

Цікаво, чому ж у нас так багато про отого Змія-Дракона? Навіть часто чуємо про «зеленого змія», якого не всім до снаги буває здолати?

А справа в тому, що, згідно з версіями, в дуже давні часи на території України нібито й мешкали оті дракони – види рептилій, які згодом вимерли.

І, що цікавого, вони міцно з тих часів укріпилися, наприклад, в карпатській міфології під назвою Шаркань. Йдеться про Дракона, що має від 3 до 12 голів, але також він може мати й одну голову (одноголового ще називають помічником мольфарів).

Що цікаво, тут його місцевий люд «приручив» і він став досить-таки позитивним та помічним персонажем. У деяких гірських селах з ним разом ходять колядувати і на Шарканя радісно чекають, особливо дівчата на виданні. А носять Шарканя зазвичай ті легені, що вже надумали женитись, і тут, як кажуть, Шаркань їм і на допомогу. Цього карпатського Дракона навіть хочуть внести до нематеріальної спадщини, але поки не внесли.

Шаркань виконує в Різдвяному колядуванні ще й функцію ударного інструменту і трясти його, аби він видавав звуки в такт мелодії, діло не з простих. При цьому Шаркань має бути ще й привабливим для потенційних наречених, тож напередодні його носіння в карпатських селах для хлопців проводять майстер-класи, так би мовити. Бо Дракон має одночасно й рухатись, і супроводжувати стуком мелодію, і загалом «оживати»: кажуть, коли Шаркань потрапляє у вмілі руки, то він справді ніби оживає і стає магічним супутником людей у вкрай важливих процесах.

Тож Дракони справді лишили в Україні свій помітний слід. Згадати хоча б ті ж Змієві Вали неподалік Києва. Легенда каже, що утворились вони тоді, коли український силач Кирило Кожум’яка, подолавши Змія-Дракона, протягнув його по землі, а той утворив борозну, яка й стала укріпленням для древнього Києва, і цю ідею запозичили згодом й інші міста.

У деяких європейських народів міфологія зберігає образ Дракона, який цілком спокійний, аж доки його не розізлити. В українських казках і міфах головні герої зазвичай перемагають це створіння, виявивши нестандартну кмітливість, бо, хоч воно й набагато потужніше, але при цьому досить наївне.

Але з Драконами ми знайомі з дитинства не лише з казок. Хто любив запускати повітряних Зміїв, той пам’ятає оте неймовірне шаленство лету, яке дарують повітряні Дракони, несучи тебе за собою разом із вітром та залишаючи на все життя неповторні відчуття.

Присутній Дракон у великій кількості також і в архітектурі, і в скульптурному мистецтві.

Тобто Дракона немає, і в той час він є. Цікава міфічна істота, яка вчить нас, якщо перефразувати українського філософа Григорію Сковороду, «з невидимого пізнавати видиме».

Відоме японське народне прислів’я каже: «Як дракон серед хмар», що тотожне нашому «Як риба у воді».

Автор Тетяна Пивовар