27 січня 1917 року завершилась життєва історія цієї талановитої людини, але вона насправді триває…

Мало хто вмів так талановито малювати українське село, в тому числі й зимове та засніжене, як український художник з минулого Петро Левченко. Маючи величезне багатство таланту, він помер у жахливій бідності 27 січня 1917 року. І ми лише зараз відкриваємо для себе його життєву історію.

«У нього була якась неймовірна жага до подорожей селищами України», – так описувала Петра Левченка його сестра Віра.

Український пейзажист та один з найвидатніших майстрів зображення інтерʼєрів Петро Левченко народився 29 червня (11 липня) 1856 року в родині заможного купця, власника канатної фабрики. Батько сподівався, що син продовжить сімейну справу, але, зацікавившись малюванням у Харківській міській гімназії (вчителем та натхненником для юного художника став викладач Дмитро Безперечний), Левченко вирішує пов’язати своє життя із творчістю і стає вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв.

До речі, цікавий факт: художником Петро став випадково. Насправді з дитинства він захоплювався музикою та грою на піаніно, але так і не зміг вступити до консерваторії, бо впав із коня та зламав руку. Можливо, Україна втратила неймовірно талановитого піаніста, але натомість отримала не менш унікального пейзажиста.

Петро Левченко захоплювався красою української природи й казав, що зображує не село, дорогу чи подвірʼя, а радість, зніяковілість, тривогу,  тугу, спокій.

Розмаїття емоцій можна побачити на кожній роботі автора: «Глухомань», що відчувається як безвихідь, чи «Соняшники», що, навпаки, навіює радість та відчуття безтурботного літа. Навіть його інтерʼєрні картини мають свій особливий шарм: «Інтерʼєр. Біля вікна» – спокій та затишок; «Святковий стіл» – передчуття свята й сімейного єднання.

Його картини часто нагадують музичні твори, що віртуозно грають на струнах душі, може, так проявлялася його нереалізована мрія піаніста. Саме любов Петра до музики познайомила його з Матильдою Ситовою, з якою він прожив до своїх останніх днів. Разом вони подорожували та насолоджувалися мистецтвом. Матильда стала музою Левченка, якою він невтомно захоплювався.

На жаль, за життя творчість не принесла Петру Левченко ні слави, ні багатства. Він помер у 1917 році у бідності від раку внутрішніх органів. Матильда довго горювала за своїм коханим, зберігаючи усі його роботи.

Через два роки було організовано виставку його творів, що налічувала понад 700 полотен. Сьогодні ж картини Петра Левченка зберігаються у Національному музеї українського образотворчого мистецтва, Харківському художньому музеї, у колекційних зібраннях банків, та в інших приватних колекціях збирачів мистецтва.

Автор Валерія Скіпор