Цими днями (10 липня 1775 року) на Чернігівщині народився славетний Петро Прокопович. Його працездатності та плідності могли б позаздрити навіть бджоли, яких усе життя він досліджував.

Петро Прокопович – видатний український бджоляр, винахідник рамкового вулика, фундатор першої в Європі школи пасічників.

Народився в селі Митченки, що поблизу Батурина на Чернігівщині. Батько був священником-шляхтичем, представником старшинського козацького роду. Вже в 11 років Петро став студентом Києво-Могилянської академії, де сумлінно здобував освіту 8 років, вивчав грецьку, латину, німецьку, польську, угорську та французьку мови.

Хлопець хотів вчителювати, але за порадою тата подався до військової школи Переяславського полку. Чотири роки прослужив у Переяславському кінно-єгерському полку, брав участь у перській та кавказькій війні.  Проте, зрештою подав у відставку, але його вчинок не зрозумів батько і він був змушений їхати жити до молодшого брата Степана. Там, на його пасіці, Петро і почав займатися бджільництвом. Так сімейний конфлікт підштовхнув до відкриттів у бджолярстві.

Пасіка Степана була невелика, бджіл тоді тримали у дуплянках, проте Петро докладав багато зусиль до цієї справи. А вже у 1799 році остаточно вирішив зробити бджільництво справою свого життя. У 1808 році пасіка вже була чималою та налічувала 580 вуликів.

Прокопович мав велику бібліотеку, виписував спеціальну літературу про бджіл з-за кордону, вивчав біологію бджіл, життя бджолиної сім’ї. Чоловік прагнув віднайти спосіб збору меду без обкурювання, яке варварським чином вбивало бджіл. І через роки роботи з бджолами та вивчення детальної інформації про них він його знайшов.

У 1814 році створив перший у світі розбірний рамковий вулик. У вулику вчений виділив рамку як самостійну частину житла бджіл. Завдяки такій конструкції у бджолярів з’явилась можливість досліджувати бджолині сім’ї. І найважливіше, що така будова вулика зробила можливим вилучення меду без завдання шкоди бджолам.

1828 році Петро Іванович заснував школу пасічників в рідному селі – Митченках на Чернігівщині, а у 1830 році перевів її на хутір Пальчики, куплений спеціально для створення школи. Викладання у школі велося українською мовою. Прокопович створив спеціальну азбуку для неписьменних бджолярів, розробив методику ліквідації неписьменності за два тижні. За 53 роки існування школи з неї вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників.

У 1839 році чоловік мав майже 3 тисячі бджолиних сімей, які приносили господарю до 20 тисяч карбованців щорічного прибутку. Згодом його пасіка стала найбільшою в світі — вона нараховувала 10 000 бджолосімей.

У 1843 році хутір Пальчики, де була розміщена школа бджільництва, відвідав Тарас Шевченко, який перебував у гетьманській столиці. Про цю зустріч Кобзар писав: «Там, коло Батурина, живе наш великий пасічник Прокопович». У Прокоповича під Батурином Шевченко зробив малюнок «На пасіці», зобразив чоловіка, який довбає вулик-дуплянку.

Петро Іванович створював багато статей та повчань українською мовою, серед яких: «Грамота бджоляра» та «Школа бджолярства». Чоловік навіть хотів придбати власну друкарню, щоб видавати свої праці, і  звертався до імператора «височайше дозволити», але дозволу на друкарню не одержав, тому роботи друкувалися у російських фахових журналах.

Помер 75-річний Прокопович 3 квітня 1850 року й похований у склепі під 200-річними липами у Пальчиках.

У 1879 році, через 29 років по смерті бджоляра, імперська влада знищила створену ним школу – разом зі зрубаними липами та зниклими пасіками зникли й рукописи невиданої книги Прокоповича «Записки о пчелах» та його портрети. На згадку про нього встановлено пам’ятники в кількох містах України, а в Києві його іменем названо Інститут бджільництва. А його винаходом – рамковим вуликом – користуються по всьому світу й досі. Бо ніхто нічого кращого не винайшов за те, що створив українець Петро Прокопович більше ніж 2 століття тому.

Автор Наталія Шпак