26 квітня 1986 року — це день, який назавжди увійшов в історію людства, а в календарі ця дата, немов вигоріла зсередини…  Цього дня на Чорнобильській атомній електростанції, одній із найпотужніших АЕС у Європі на той час, сталася найбільша техногенна катастрофа в історії. Внаслідок декількох теплових вибухів на четвертому енергоблоці станції, реактор було цілковито знищено. Станція більше не була під контролем фахівців, унаслідок чого стався викид величезної кількості смертельного радіоактивного матеріалу, який стрімко поширився над великою територією Прип’яті та далеко поза межами області і взагалі України, забруднивши ґрунт, водні ресурси, ліси та повітря. Та ще страшніші наслідки відчували на собі люди. Не в останню чергу через недбале та абсолютно нице ставлення московської радянської влади. Про трагедію майже одразу повідомили першому секретареві ЦК КПУ Щербицькому та генеральному секретарю Горбачову, проте керівництво вирішило не убезпечити та терміново евакуювати людей, а навпаки, приховати страшну правду…

«Ми прибули на станцію на світанку 26 квітня і відразу ж провели радіаційну розвідку. І вже тоді були в шоці від результатів, бо вони справді жахали…» — розповідає колишній командир полку цивільної оборони полковник у відставці Володимир Гребенюк (з відкритих джерел).

Начальник зміни Чорнобильської АЕС 26.04.1986 Ю. Андреєв пригадував, свої емоції від побаченого після вибуху в одному з інтерв’ю для BBC. Чоловік розповідав, що, проїжджаючи повз зруйнований реактор, його охопив тотальний жах, адже вигляд реактора був просто кошмарним. «Страшно стало, коли побачив реактор у розрізі, тобто всі конструкції, які зазвичай можна бачити лише під час будівництва. Стало зрозуміло, що тепер реактор нічим не захищений і просто викидає величезну масу радіації в атмосферу».

Лише на третій день після вибуху в новинах почали згадувати про це, але подавали все в формі: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася незначна аварія, внаслідок якої один із реакторів пошкоджено, але без жертв, а постраждалим надають допомогу. А спеціально створена комісія вже встановлює причини цього інциденту». 

Режим москви настільки боявся, що світ дізнається страшну правду, що вдавався до різних способів придушити будь-які панічні настрої серед суспільства. Одним із таких була демонстрація на «Велике свято» 1 травня на Хрещатику, де на вулицю вивели понад 100 тисяч людей, серед яких були діти. Так радянська верхівка хотіла запевнити світ, що «все під контролем». Це при тому, що на вулиці рівень радіації тоді становив 500–1050 мкР/год, а в приміщенні до 100 мкР/год (за норми не більше 0,3…).

Уже з перших днів люди почали отримувати смертельні дози радіації, адже спочатку й не підозрювали про страшну небезпеку, на яку їх наразили. Сотні тисяч людей, дітей зокрема, помирали від радіаційного опромінення. Та ще страшніше, що замість того, щоб отримати термінову кваліфіковану допомогу, отримували неправильні діагнози (лікарів радянська влада теж змусила замовчувати правду), так і з’являлися записи в медичних картах про вегето-судинну дистонію та інші несправжні захворювання… Невідомо, скільки людей могли би вижити, якби їм просто сказали правду та лікували по-справжньому. Загалом же мільйони людей в Україні та поза її межами, хоча й постраждали дещо менше, все одно отримали значні дози опромінення. Відтак, на наступні десятиліття, а то й століття, Чорнобильська трагедія залишила невиліковні рани в житті тисяч людей і призвела до серйозних екологічних проблем.

Ліквідація наслідків аварії вимагала величезних зусиль та жертв. Тому 26 квітня також став днем героїзму та самопожертви. Тисячі ліквідаторів, військових, пожежників і медиків віддали своє життя і здоров’я, намагаючись стримати наслідки катастрофи і запобігти подальшому поширенню радіації.

Сьогодні ми маємо шанувати пам’ять про загиблих і цінувати мужність та жертовність тих, хто боровся з наслідками Чорнобильської трагедії. Нехай ця трагічна дата стане вічним нагадуванням про небезпеку ядерної енергетики і допоможе запобігти подібним катастрофам у майбутньому.

Автор Руслана Забіяка