#історії-відомих

Мабуть, усі ми хоч раз чули про рід Терещенків. Багатії, меценати, експлуататори трудового народу, геніальні підприємці – на них навішано багато ярликів. Але хто ж вони такі насправді та як зуміли досягти таких висот?

Зародження імперії

Старовинний рід походить від козаків м. Глухова (нині Сумська область). Засновник цукрової династії Артемій Терещенко народився у 1794, у збіднілій козацькій сім’ї. На початку 19 століття юнака призвали до армії, захищати російську імперію від вторгнення Наполеона.

Полк, у якому служив Артемій, зупинився поблизу французької столиці, у містечку Бове. Саме тоді там проводився цікавий сільськогосподарський експеримент, схвалений самим Бонапартом. Англія оголосила Франції блокаду й всіляко перешкоджала постачанню цукрової тростини з Антильських островів.

Наполеон знайшов цікавий вихід із кризи – використовувати місцеві цукрові буряки для налагодження виробництва цукру. Французи з ентузіазмом реалізовували цю національну ініціативу й почали створювати стратегічне виробництво цукру на півночі країни. Тоді ж наш герой вирішив скористатися припиненням бойових дій та перебуванням у Бове для вивчення французької мови.

Терещенко потоваришував із групою молодих учених, які вивчали виробництво бурякового цукру в університеті Бове. Його посвячують у всі тонкощі процесу. Юнак відразу зрозумів, що в його рідній країні, де вирощують високоякісний цукровий буряк, ця ідея може не тільки принести справжній комерційний успіх, але й допомогти подолати голод. Артемій завзято вивчає теорію та технологію виробництва цукру з буряка. А в голові вже зароджується бізнес-ідея. Він займеться виробництвом цукру в себе на батьківщині. Так він і зробив, повернувшись до України.

У 1819 Артемій одружується з купецькою донькою Єфросинією Григорівною Стеслявською. У них народиться троє синів – Микола, Федір та Семен. Сім’я жила бідно, до золотих гір залишалось ще 100 років. Артемій заробляв дрібною торгівлею. Пізніше, коли Микола підріс, він вирішив продовжити справу батька, на Кримський півострів возив на волах хліб, а додому, на Сумщину – сіль та рибу. Завдяки цьому Терещенки дуже швидко стали головними заготівельниками хліба й основними продавцями солі та риби в повітовому Глухові.

Кримська війна та перший успіх

Микола успадкував підприємницький хист батька. Саме його бізнес-ідеї ляжуть в основу сімейного успіху. Так, він пропонує батькові інноваційну схему торгового кредиту. Коли постачальники приїжджали на ярмарок до Глухова, Терещенки пропонували викупити їхню продукцію з умовою відстроченого платежу. Селяни отримували гроші вже після повернення торгових караванів з Криму. Завдяки такому ходу Терещенки збільшили оборот у рази. З успіхом прийшла й добра слава. Сім’я прославилась чесністю – завжди виконувала всі зобов’язання та виплачувала все до копійки. Це зіграло їм на руку під час Кримської війни (1853-1856). Владі знадобилися послуги підприємців, що вже мали досвід постачання великих вантажів у Крим. Завдяки хорошій бізнес-репутації та досвіду в чумакуванні Терещенкам доручають забезпечувати армію хлібом та дровами. На цьому вони заробили свій перший великий капітал.

Зароблені гроші Терещенки вкладають у будівництво соляних шахт у місті Бахмут на Донеччині. Згодом одна з шахт, за срср більш відома як шахта Свердлова, стає однією з найбільших соляних копалень російської імперії.

Цукровий бізнес

Ще під час Кримської війни, 1955 року, Терещенки купують перший цукровий завод у Глухові. Юнацька мрія Артемія здійснилась, він починає займатись виробництвом цукру з буряків. Розвитку бізнесу посприяла земельна реформа та скасування кріпацтва у 1861 році. У ті часи багато поміщиків продавали або здавали землі в оренду за достатньо низькими цінами. Цим Терещенки й скористалися. Вони купували або орендували маєтності із застарілими цукровими заводами й налагоджували там ефективне виробництво. За кілька років вони мали вже більше десяти таких заводів.

Незадовго до своєї смерті, у 1870, Артемій Терещенко відійшов від справ, доручивши все своїм синам. Тоді ж Микола та Федір заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків» з початковим капіталом у 3 млн крб (6 млн грн), який до 1900 року досяг 8 млн крб (16 млн грн). Вже до кінця століття заводи Терещенків виробляли близько 10% всього цукру російської імперії.

На підприємствах Терещенків були зразкові умови для роботи та життя працівників. Все базувалось на праці найманих робітників. Якість продукції також була на найвищому рівні. Про це свідчать п’ять золотих медалей за відмінну якість цукру-піску, отриманих на виставках у Парижі, Харкові та інших містах.

Меценатство

Передаючи синам заводи в управління, Артемій поставив особливу умову – велику частку прибутку від цукрового бізнесу вони мають витрачати на меценатство.

Так, на пожертви Терещенків у рідному Глухові побудовано ремісниче училище, гімназії, банк, безкоштовну лікарню Св. Єфросинії, притулок для сиріт, педагогічний інститут та Трьоханастасіївську церкву, де пізніше будуть поховані Артемій, його дружина Єфросинія й сини Микола та Федір. Також вони розбудовували Київ. Завдяки їхнім грошам у столиці з’явилися нові лікарні, церкви, гімназії, музеї, театри та притулки для дітей. Відома усім лікарня «Охматдит» також була побудована Терещенками.

Вкладалися вони й у наукові розробки. Так, молодший син Федора Терещенка – Федір – захоплювався авіаконструюванням. Частину своїх земель у селі Червоне (Андрушівський район Житомирської області) він обладнав під льотне поле та майстерні для збирання літаків власної конструкції. На нього працювали такі відомі авіаконструктори, як Ігор Сікорський та Дмитро Григорович. У 1913, за кошти Федора, Сікорський сконструював Іллю Муромця – найбільший літак того часу.

Вклад у мистецтво

Найбільша приватна колекція належала Федору Терещенку. Він мав пристрасть до мистецтва й колекціонування стало його хобі. Достеменно невідомо, скільки картин йому належало. Але ми знаємо, що до колекції Федора увійшли роботи В.Верещагіна, М. Клодта, Ю.Клевера, А.Кисельова, І.Шишкіна, О.Куїнджі, В.Перова, В.Маковського, І. Рєпіна та інших. У 1887 він першим з київських колекціонерів відкриє виставку у своєму маєтку.

Іншою відомою представницею роду була Варвара Терещенко, дочка Миколи, більше нам відома під прізвищем Ханенко. Разом із чоловіком Богданом вона створила унікальну приватну колекцію, що лягла в основу мистецького музею Ханенків.

Також мистецтвом захоплювався син Миколи Терещенка Іван. Він мав амбітні плани – стати для Києва найвідомішим меценатом. Але через ранню смерть йому не вдалося здійснити заповітну мрію. На його кошти у Києві з’явилася перша художня школа імені Мурашка. Протягом 25 років він нею опікувався: забезпечував матеріалами, приміщеннями, оплачував навчання студентів.

Подальша доля сім’ї

Під час Першої світової війни сім’я Терещенків вела активну благодійну діяльність. Вони будували лікарні, фінансували виробництво медичних засобів та організовували курси по догляду за пацієнтами.

Однак, із приходом радянської влади, в 1919 році, сім’я Терещенків опинилась у списках ворогів режиму та була змушена емігрувати. Сьогодні нащадки роду живуть в країнах Західної Європи й Америки.

Автор Марія Скробат