#Книжкові_історії

Непросто говорити про книжку, яку сама написала. Автор, певно, не найкращий посередник між твором і читачем. По-перше, занурення у світ твору найчастіше й не потребує посередників. По-друге, потрібен час, щоб відсторонитися від власного тексту, а цей написаний зовсім недавно – упродовж лютого-березня 2024 року. На той момент у мене, як в усіх нас, уже був досвід життя в контексті війни, а ще – кілька незавершених, зовсім різних історій, які дивовижним чином сформували одне ціле – повість «Фея ілюзій». Напевне, в житті з’являється необхідність зупинитися, осмислити пережите і, якщо ви літератор, перетворити його на книжку. Це зустріч із собою, яка, природно, завжди відбувається у певний час і в певному місці. І цей час, і це місце назавжди залишаються з нами. Для мене таким неповторним моментом став зимовий ранок у готелі «Ніжин», коли за щільним серпанком снігопаду чарівними міражами вимальовувалися бані церков, а попереду була зустріч із засніженим університетським парком, довгий щасливий день і дорога до Києва. Напередодні увечері в моєму блокноті з’явився чіткий план майбутньої повісті, яка досі існувала у яскравих, але непевних і розрізнених начерках.

Повість написано у трьох важливих для мене містах – рідному Конотопі, Ніжині і Києві, де я живу і працюю. Ніжин – на півдорозі між Конотопом і Києвом (це своєрідний «екватор» на шляху, знайомому зі студентських років) – так, очевидно, і «Фея ілюзій» є переломним моментом у моєму житті. Взагалі, магічне число «три», постійний атрибут чарівної казки, має особливе значення і в цій історії: три вершини любовного трикутника «Арсен – Уля – Соня», кожна з яких є по-своєму привабливою і неповторною, і три «виміри» життя персонажів. Я не випадково згадала про казку – головна героїня, фантазерка Уля, – це не стільки письменниця, скільки казкарка – «та, що розповідає історії». Чи навіює їх.

То про що ж книжка? Про жінку і чоловіка, однаково талановитих і однаково розгублених перед складним вибором. Про наш світ – прекрасний, попри всю жорстокість, яка існує в ньому. Про людські стосунки, непідвладні відстані, образам і помилкам, яких ми припускаємося в житті. Про війну, яка, за висловом Віктора Франкла, здатна безжально оголювати людське існування, випробовуючи кожного на тотожність самому собі. Історія героїв розгортається в кількох сюжетних площинах – у сьогоденні й світах фантазії, схожих і не схожих на наш реальний світ. Хай які б карколомні пригоди витворювала уява двох митців – Арсена і Улі – друзів, співавторів, коханців, незмінним залишається їхнє прагнення до свободи й рішучість знайти себе і залишатися собою. Навіть кохання часом важить менше, ніж вірність собі. Ні, радше так: справжнє кохання не руйнує нас, а допомагає залишатися собою.

Робота над книгою завжди перетворюється для її автора на саморефлексію. Однак не менш цінною є здатність книги об’єднувати людей. Саме так сталося з «Феєю ілюзій», яка подарувала мені зустріч з чудовим художником Сергієм Коваленком, а для Сергія робота над ілюстраціями також стала новим цікавим досвідом. Неоціненною є допомога моїх друзів, перших читачів повісті: поетеси, перекладачки й літературознавиці Олени О’Лір, поетеси Ольги Кіс, романіста Олега Полякова, поетеси Христини Костенко. Усі вони – надзвичайно талановиті люди, чиї художні світи по-справжньому захоплюють і надихають. Розповідь про книгу – чудова нагода висловити вдячність моїм шановним видавцям, і передусім пані Лілії Стасюк, подрузі й літературному редактору Антоніні Мещеряк, дизайнерці Ірині Коваленко. Народження і зміцніння людських стосунків, яке супроводжує появу книги – це саме те, що Ольга Кіс влучно назвала «світлою містикою». Дуже хочу, аби такої містики в нашому житті було якомога більше. Сподіваюся, що цьому сприяли й дві презентації, проведені у Києві і Львові.

Уперше книгу було презентовано 23 червня 2024 року у Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського. Неповторна атмосфера садиби великого неокласика сприяла творчій розмові, участь у якій узяли поетеса і перекладачка Олена О’Лір, літературознавиця Олена Бровко, мистецтвознавиця Аліна Лісневська, письменник Олег Поляков, поетеса Христина Костенко. Чудовим подарунком для гостей «Голосіївського мануару» стали музичні композиції, виконані Гнатом Мєрєнковим (флейта), що чарівно звучали у поєднанні з шумом розкішної літньої зливи.

19 липня я мала добру нагоду представити «Фею ілюзій» львівським читачам. Зустріч, яку модерувала письменниця Ольга Кіс, відбулася у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Романа Іваничука. Феномен «вченого-поета» в українському і світовому письменстві; психотерапевтичні можливості літератури періоду війни; прототипи літературних персонажів і естетичні закони їхнього «перевтілення» в художні образи; міський текст у сучасній прозі; жанрові трансформації як реакція літератури на потрясіння сьогодення – таке коло питань охопила розмова в стінах бібліотеки на історичній площі Ринок. Цікавими спостереженнями в царині психології творчості, до яких спонукало прочитання твору, поділилася поетеса і фаховий психолог Галина Іванова.

Волт Дісней сказав якось, що завдання казкарів – давати надію, склеювати розбите – знову, і знову, і знову (а «Фея ілюзій» і є сучасною казкою). Хороші історії потрібні нам завжди, і особливо – в часи випробувань, коли так необхідно пам’ятати, хто ми, чого прагнемо і що захищаємо. Якщо книжка допоможе читачеві відчути себе бодай трохи щасливішим, я вважатиму, що мою місію виконано.

© Ольга Башкірова

Видавництво, де можна придбати нову книжку Ольги Башкірової “Фея ілюзій”- Видавець Стасюк Л.С.