#Захопливі_історії

Таке неймовірно тепле й дивовижне наше українське слово «колиска»! Затишне, ніжне, лагідне.

Воно, наче машина часу, переносить нас у світлу ошатну українську хату, де сидить молода жінка у вишитій сорочці й, гойдаючи дитину, дивиться у вікно. Ця красива українка ніби визирає для своєї дитини кращу долю. А дитина сміється, граючись промінням сонця, і ще не знає, що чекає на неї там, за вікном, у тому буремному світі.

«Льон збирала,

Тонкі нитки пряла,

Тонкі нитки пряла,

Сповиточки ткала.

Ой біленькі ткала,

Доленьку прохала,

Щоб було дитя вродливе,

Щоб було дитя щасливе».

Українські колиски, в яких виколисували не одне покоління діток однієї родини, зазвичай підвішували до стелі чи до сволока на спеціально виготовлений міцний металевий гачок. Були також і наземні люльки.

Загалом колиску виготовляли з благородних порід дерев, таких, як клен, калина, ясен, ліщина тощо.І не будь-хто їх міг виготовляти. Зазвичай таку місію делегували тим, у кого була велика й щаслива родина, тобто тому, хто мав, так би мовити, оптимістичну історію.

Слова «колиска» та «колисати» мають праслов’янське коріння, і багато, наприклад, європейських слов’янських мов мають подібні слова.

У верхньолужицькій kołsać – «гойдати на колінах», у польській присутні такі слова як kołysać, kołysa, у словацькій – kolísat тощо.

Споконвіку біля колиски співали косиланки – колискові пісні. В українців вони зазвичай багатосюжетні, чутливі, щемливі та сповнені трепетних сподівань на щасливе життя малючків.

Колиски вже самі по собі були оберегами для діток. Довкола них в народі створено масу обрядових дій та величезну кількість застережень, дотримання яких мало вберегти малечу.

Загалом присутність колиски в хаті була чимось сакральним і вкрай важливим. Адже в колисці колисалась фактично енергія роду та його продовження.

З колиски все починалося.

Недаремно кажуть: «стояти біля колиски», маючи на увазі «створювати, започатковувати щось нове».

Ось така важлива історія нашої колиски.

Трохи щемно, що її зараз уже немає в своєму класичному вигляді. І вона стала переважно музейним експонатом.

Але жоден дитячий візок, навіть найсучасніший, не може дати ту чарівливість і магію, яку містила в собі звичайна дерев’яна колиска.

(На світлинах: справжня українська колиска, яку ми знайшли для вас у школі-музеї села Заньки Чернігівської області. Звідти, до речі, родом українська акторка Марія Заньковецька)