#Захопливі_історії

Наївне мистецтво зазвичай визначають як візуальне мистецтво, створене людьми, які не мають тієї формальної освіти та підготовки, що їх має професійний художник (анатомія, історія мистецтва, техніка, перспектива та способи бачення).

Повна свобода від правил, всіляких рамок та канонів. Оте відоме висловлювання: «Я художник, я так бачу», – найкраще якраз і підходить для опису наїву.

Але ж звідки він взявся – наїв у мистецтві? Які наївні чи, навпаки, ненаївні люди його створили? А ось тут насправді дуже багато цікавого!

Родоначальником наїву вважають Антуана Ватто, французького художника, який жив наприкінці XVII – на початку XVIII століття. Юнаком він втік з дому від батька – п’яниці й бешкетника, і увійшов в художній світ з копій чужих картин та створення театральних декорацій. Винайшовши стиль наїву, на цьому не зупинився, а разом з італійською художницею Розальдою Кар’єрою став ще й у витоків стилю рококо. Їхнім спонсором був тогочасний багатій і колекціонер П’єр Кроза, який зміг з бідного селянського сина стати володарем всієї річки Міссісіпі.

Вельможі замовляли Ватто картини, насолоджувались життям, а він малював їх витонченими й красивими, що додавало їм ще більшої насолоди й відокремлювало життя в палацах від бідувань вулиці.Таким був рококо, який вийшов з наїву Ватто.

Далі розвинув наївне мистецтво відомий французький художник Анрі Руссо, який жив на межі XIX та XX століть. У світ мистецтва він увірвався з професії збирача податків. Ставши генієм-самоучкою, назовсім віддався пензлю та надихнув на творчість кілька поколінь художників-авангардистів. Змальованих ним тварин із джунглів, багато з яких мали людські обличчя, тодішні лідери думок називали альфою та омегою живопису.

Але з ним, точніше, з його картиною пов’язана одна яскрава історія, яка пережила століття під назвою «бенкет Руссо». Одного разу Пабло Пікассо випадково натрапив на картину Руссо, яку продавали на вулиці як полотно для зафарбовування. Пікассо купив її і влаштував з цього приводу почасти бурлескний бенкет, куди зійшлися усі митці Парижу і який став яскравою подією в революційному мистецькому русі. Після «бенкету Руссо» почали бенкетувати нові напрями й течії у мистецтві.

А що ж Руссо? Він продовжував малювати, бідніти, і заробляти собі додаткові гроші на прожиття ще й грою на скрипці на паризьких вулицях.

В Україні яскравими представниками наївного мистецтва стали Ганна Собачко-Шостак, Катерина Білокур, Марія Примаченко, Параска Плитка-Горицвіт, інші. Усі вони з унікальними долями, доланнями перешкод у житті і буянням талантів, якими ненаївно наділив їх ніби хтось згори.

Відомою представницею сучасного наївного мистецтва називають Євгенію Гапчинську. До наївного мистецтва відносять також популярний стріт-арт.

А в Українському домі в Києві саме зараз триває виставка з красномовною назвою «НАЇВ ВІЛЬНИЙ», на якій можна бачити понад 300 унікальних творів українського наївного мистецтва з колекції Фонду Миколи Бабака.

Представлено три напрями наївного мистецтва: українська народна картина, народна ікона й сільська фотографія. Тож є нагода подивитись й осмислити український ненаївний наїв, присутній як у житті, так і в мистецтві.

Авторка Тетяна Терещенко

Фоторепортаж Аліни Лісневської