#Історії_війни

Як волонтери допомагають столичному військовому госпіталю і чому вони не «втомилися» від війни

Волонтерство сьогодні має залишатися актуальним, як ніколи. Це не просто допомога, а обов’язок, який має відчувати кожен українець в умовах війни. Кожен внесок ‒ навіть найменший ‒ піднімає бойовий дух і дає нашим захисникам відчуття підтримки з тилу. Волонтерство об’єднує людей різного віку та професій. Але всіх об’єднує одна мета ‒ наблизити перемогу.
Саме на цьому тримається діяльність громадської організації «Волонтерська сотня Доброволя», яка понад десять років допомагає пораненим бійцям, військовим медикам, сиротам та багатьом іншим людям, які потрапили у складну ситуацію внаслідок війни.
Організацію було засновано ще 2014 року й відтоді вона постійно допомагає Головному військовому клінічному госпіталю в Києві.
Щодня її волонтери доставляють гуманітарну допомогу, збирають кошти, забезпечують шпиталі всім необхідним. А ще – допомагають військовим на фронті, щомісяця надсилаючи туди тонни найнеобхіднішого: медикаменти, медичне обладнання, засоби гігієни, господарські товари для мобільних шпиталів тощо.
«Зараз це спільна справа ‒ зробити все, аби зберегти життя українців та нашу націю, ‒ каже Олена Яремка, волонтерка, яка регулярно привозить допомогу в госпіталь, ‒ кожен повинен робити те, що від нього залежить, незважаючи військовий він чи цивільний».
Для військовослужбовців, які перебувають у госпіталі, ця допомога відчутна. Сергій розповідає, що став на захист України на другий день повномасштабного вторгнення росії в Україну: в обід отримав автомат, а вже ввечері стояв на блокпосту.
«Ніхто не приходив і не казав: “Ти негайно берися до справи!”. З перших днів війни я бачив інше: люди самі йшли допомагати. І багато людей підтримувало нас, було видно, що всі щиро переживають. Сьогодні, ‒ з жалем констатує військовий, ‒ ситуація змінюється, допомоги стає менше. Буває, чуєш, як люди кажуть: “ми втомилися», чи знаходять інші виправдання. Але війна не може когось торкатися, а когось ‒ ні. Я нікого не засуджую, допомога ‒ справа добровільна, і кожен має право вирішувати сам. Та якщо ми зупинимось… Просто не треба зупинятися…»
Волонтерська допомога для Сергія ‒ значно більше, ніж базові речі на кшталт зубної щітки, шампуню чи теплого одягу. Це ще й моральна підтримка, яка приходить разом із людьми, які його не забувають. Волонтери не лише приносять необхідне, а й приходять з усмішкою та теплими словами, що робить цей день трохи світлішим.
Для нього особливе значення мають подарунки від дітей: «Викликають теплі, світлі відчуття. Знаєте, як ото кажуть – веселка і єдиноріжки бігають – оце таке щось приємне. Коли ми були їхнього віку, не розуміли, як це все, ми бачили війну тільки на екранах телевізора чи в кінотеатрах, і то було страшно. А зараз, коли діти малюють танки, трохи сумно. Але коли щось радісне – це надихає».
Допомогу волонтерів особливо цінують на фронті. Військовослужбовець Євгеній, який нині лікується в госпіталі, згадує, яку радість приносили йому подарунки від дітей: «Коли діти дарують свої малюнки, це гріє навіть у сирих окопах», ‒ каже він.
Його сусід по палаті Дмитро додає: «Дає сили ще й розуміння, що багато людей тебе підтримує. Без волонтерів ми б уже давно програли».
Далеко не завжди вдається закривати всі запити. Особливо останнім часом. Юлія Ніжник-Зайченко, волонтерка, пояснює: «Зараз зменшилась допомога. Люди втомилися. Вони не довіряють волонтерам, тому ми всіх запрошуємо до нас. Коли працюєш у «Сотні», одразу все видно і відпадає багато запитань. І коли люди бачать, як допомога опиняється у воїнів у руках, як вона доїжджає на фронт, уся недовіра зникає!»
Попри все волонтери продовжують працювати. Андрій, колишній військовий, а нині волонтер, зазначає: «Найбільші труднощі у волонтерстві зараз ‒ це збір. Збори не набирають, на жаль, достатньої кількості для закупівлі необхідних речей».

З труднощами зіштовхнулася наприкінці третього року війни не лише «Волонтерська сотня Доброволя», а й волонтерський рух загалом. Про це пишуть медіа, і про це зазначають у своїх звітах відомі українські благодійні фонди. Кожен третій українець, який донатить із 2022 року, зменшив обсяг своєї допомоги. Про це свідчить опитування, проведене фондом Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова цьогоріч у серпні. Причина – погіршення економічної ситуації та відключення електроенергії, які змусили українців вкладати кошти в альтернативне енергообладнання. Крім того, війна триває не перший рік, а тому, на жаль, стала буденністю. Усе це змушує волонтерів працювати зі ще більшою віддачею та шукати нові мотивації для українців.
Олексій – ще один пацієнт військового госпіталю. За роки повномасштабної війни пройшов через багато випробувань. Згадує, як захищав Миколаїв на початку вторгнення. Одного разу, коли він разом із побратимами тримав позиції, до нього під’їхала родина місцевих із п’ятирічною дитиною. Вони дізналися про потреби військових, і всі речі зібрали буквально за ніч. І досі Олексій береже спільну фотографію з ними. «Волонтери дістають усе ‒ від продуктів харчування до медикаментів, ‒ каже він, ‒ так, вони вже втомилися, важко, чоловіки на фронті воюють, а жінкам доводиться працювати майже самотужки, без їхньої підтримки… Але дівчата якимось чином усе одно збирають нам допомогу».
Волонтерка Юлія також втомилася. Як і ми всі. Та все ж щодня приїжджає у військовий госпіталь, доставляючи посилки з пошти, які надсилають небайдужі люди з усієї України та з-за кордону: продукти, медикаменти, теплий одяг… Інакше просто не може бути: «Зараз усі мають дбати про країну: ти або в ЗСУ, або для ЗСУ!»

Кожен із цих голосів ‒ заклик не стояти осторонь. Волонтери та військовослужбовці щодня працюють на межі людських сил, щоб наблизити нашу спільну перемогу. Кожен із них бачить цінність навіть у найменшій допомозі, у звичайному пакеті з теплими речами чи дитячому малюнку. Вони знають, що ця підтримка ‒ те, що дає їм сили далі триматися разом.
Тож щоразу, коли ви знаходите тисячу причин, щоб не волонтерити, згадайте, як важко військовим, подивіться на карту бойових дій і подумайте, що саме ви можете зробити сьогодні. Зараз, як ніколи, потрібні руки, які можуть робити багато корисного, а ще ‒ небайдужі серця.

Авторка Світлана Пеляк
Фото Світлани Пеляк та ГО «Волонтерська сотня Доброволя»

(Статтю було опубліковано в друкованій версії газети “Вечірній Київ”)