#Історії_відомих

19 лютого 1852 року народилась відома українська меценатка Катерина Скаржинська

Ніколи не знаєш, як складеться твоє життя…
Плануєш одне, а в життєвий сценарій ніби вносить свої корективи якийсь невидимий і могутній режисер.
Історія Катерини Скаржинської, української меценатки та колекціонерки з Полтавщини – тому підтвердження. Її життя ніби склалось із двох частин – першої, аристократичної, заможної, і другої – бідної й злиденної. Така собі історія навпаки, адже часто відомі історії починаються з бідності та закінчуються багатством і успіхом. Але не у випадку Катерини.

(Джерело фото: http://pkm.poltava.ua/ua/8-podii/2347-do-170-richchya-katerini-skarzhinskoji.html)

Перша частина
Катерина фон Райзер народилася 19 лютого 1852 року в місті Лубни, на Полтавщині, в родині багатого землевласника Миколая Вільгельмовича фон Райзера. Його рід був старовинним дворянським родом німецького походження і був відомим в тодішній імперії.
Росла в родовому помісті в селі Круглик на Лубенщині. Батьківська велика бібліотека, інтелектуальні розмови інтелігентних гостей, кращі вчителі, навчання в жіночій гімназії, а згодом на вищих курсах у столиці – все складалося так, що дівчинка мала гарне виховання й блискучі знання.
З одруженням їй також пощастило: чоловіком став власник кінного заводу Микола Скаржинський, з давнього відомого козацького роду.
На рідкісних фото Катерину зображено у вишуканому вбранні за вишуканим столиком. І з книгами. Своє життя вона вирішила присвятити українському просвітництву.

(Джерело фото: https://uk.wikipedia.org/wiki/)

Організовує археологічні розкопки і навіть сама бере в них участь, формуючи зі знахідок велику приватну колекцію, щоб згодом на її базі заснувати перший приватний музей Лівобережної України, експонати якого (а їх було аж 20 тисяч) передасть Природничо-історичному музею Полтавського губернського земства, на базі якого з’явиться потім Полтавський краєзнавчий музей.
Вона ні на день не зупинялась і робила корисні справи: відкриває народну школу, бібліотеку, український театр, закладає дендрарій з рідкісних рослин, відкриває сільськогосподарську школу, майстерні.

(Джерело фото: https://poltava.to/project/7671/)

Навіть зібрала велику колекцію українських писанок (2 123 одиниці).
Визнання, подяки, задоволення від того, що робиш щось важливе й корисне.
На початку минулого століття Катерина їде до Італії, далі – до Швейцарії й оселяється в Лозанні та Давосі. Підтримує політичних емігрантів, видає навіть популярний науково-літературний журнал.
Перша світова війна спонукала її повернутись додому. Оселяється в Києві, потім – у Полтаві, а далі їде в Лубни, де на неї чекає друга частина її життєвої історії, сповнена горя й випробувань.

Друга частина
Друга частина її життєвої історії увірвалась до неї з тупотінням більшовицьких брудних чобіт і не пообіцяла нічого хорошого. Так і сталося.
1918 року її, 66-річну жінку, більшовики пограбували й забрали все, що можна було забрати. Дали мізерну пенсію, на яку вона навіть не могла придбати харчів. Але згодом і цю пенсію відібрали.
Операцією з відбирання пенсії в цієї україноорієнтованої меценатки керував сам голова вуцвк Григорій Петровський, який, як відомо, був одним із ініціаторів створення вчк, що принесла смерті мільйонам людей в Україні.
Що відчувала ця ница душа, яка прирекла видатну жінку на голод? Мабуть, нічого. Бо що може відчувати те, чого нема?
Ось як описував її тодішнє становище завідувач Лубенським архівом Матвій Григорович Астряб (джерело: інтернет-видання Потавщина»):
«Тепер Скаржинська перетворилася на безпорадну 71-річну бабусю-пролетарку, на яку ніхто уваги не звертає. Не зарахована вона навіть Лубенським Радбезом у інвалідки, що не дає підстав на страхову пенсію. Вона просто гине, холоне, згасає від голоду, холоду, безпритульності. Службовці Полтавського пролетарського музею, заснованого К.М. Скаржинською (так радянська влада перейменувала „Полтавський губернський музей імені К.М. Скаржинської“), які нині годують і втішають чималу кількість інших пролетарів, надіслали знедоленій Скаржинській у Лубни одноразові допомоги. Тим часом, нам здається, що ця справжня пролетарка заслуговує на те, щоб на схилі літ полегшили її важку нужду та підтримали згасаюче життя».
Ніхто їй нічого не полегшив і не підтримав. В Україні вирували більшовицькі репресії і насувався страшний голод.
Влітку 1932 року 80-річна Катерина помирає, допивши до дна гірку чашу випробувань. Невдовзі, слідом за нею, від голоду помирає і її 56-річна донька Катерина…

Згадайте цю історію, коли потрапите до Полтавського краєзнавчого музею, основу якого й склала колись зібрана Катериною Скаржинською колекція.

(Джерело фото: https://uk.wikipedia.org/wiki/)

Катерина Скаржинська заслуговує на те, щоб її пам’ятали.

Авторка Тетяна Терещенко

Хочете підтримати нас?

Кожен ваш донат допоможе ще активніше розвивати наш некомерційний проєкт, який активно працює вже більше 3 років.

Справжні історії – просвітницький проєкт, який на волонтерських засадах розповідає цікаві історії про Україну, відомих українців, подорожі, традиції, звичаї, кухню, а також захопливі історії про мандрівки світом та відомих особистостей у світі.

У наших планах – створення також англомовної версії сайту, щоб світ більше дізнався про Україну та українців.

Наші рахунки:

Картка у грн.: 5363 5421 0596 6718

Підтримати проєкт

Want to support us?

Each of your donations will help our non-commercial project, which has been producing stories for you for already three years, to become even better.

True Stories is an educational project that, on a volunteer basis, tells interesting stories about Ukraine, famous Ukrainians and other inspiring people, travels, traditions, customs, and cuisine.

Our plans include the creation of an English-language version of the site so that the world can learn more about Ukraine and Ukrainians.

Support the project

Підтримати проєкт

1,00 $