Одеса. Південна українська перлина.

Місто древньої історії, ніжного шуму чорноморських хвиль, палких мрій городян, риби та соковитих овочів і фруктів на Привозі, кумедних ситуацій та смішних одеських анекдотів.

Тут, навіть попри війну й ворожі обстріли, дихається все-одно легко. Одеса – місто-свято, місто-ретріт, місто-натхнення.

До речі, такою вона була завжди.

Візьмімо, наприклад, лише кілька історій відомих українських письменників та драматургів, в житті яких Одеса зіграла ключову роль.

Марко Кропивницький

Саме Одеса народила нам Марка Кропивницького. А з ним – і український театр. Його слава стартувала тут від акторської гри, а далі були драматургічні твори та створення професійного українського театру, що з’явився саме в Одесі 1883 року. Дебют театру розпочався з відомої «Наталки-Полтавки», до слави якої бурхливими оплесками доклались одесити, які не втомлювались плескати, дивлячись та слухаючи й інші твори талановитого Марка.

Іван Карпенко-Карий

Відомий драматург та театральний діяч любив приїжджати в Одесу. Тут він дебютував як актор, тут він плідно творив, наприклад, написав трагедійного «Саву Чалого» та свої «Драми й комедії».

Його слава як актора з легкістю морських хвиль ширилась по всій Одесі. Театр з його постановками був переповнений. Тому жандарми встановили за ним на кілька років суворий нагляд, але митець на це не зважав, а продовжував грати, творити й жити в цьому дивовижному місті.

Леся Українка

Справжнім рекордсменом з відвідування Одеси була Леся Українка: згідно з попередніми підрахунками, понад 20 разів.

Тут вона надихалась, лікувалась, спілкувалась. Фраза – «Збираюсь потроху в Одесу» – була для нею звичною в листуванні з ріднею. Зупинялась в Одесі зазвичай в родині Комарових дорогою на Хаджибейський лиман.

Що любила Леся в Одесі?

«В Одесі було три пункти, з яких найчастіше милувалася морем Леся.

Першим був центральний бульвар (зараз – Приморський), близько від нас. З того бульвару широко відкривався краєвид на

Одеський порт з його невпинним рухом і гамором. З цього ж бульвару, від пам’ятника Ришельє, починалися знамениті монументальні гранітні сходи, що вели до самого порту.

Другим місцем споглядання вибрали дівчата бульвар Олександрійського парку (тепер це парк Шевченка).

Любила Леся (і, мабуть, найбільше) третє місце, що лежало на самому березі, –

Ланжерон».

(Зі спогадів Бориса Комарова)

Олександр Довженко

Далекого 1926 року, переживаючи творчу й особисту кризу, Довженко кидає все і їде в Одесу, щоб розпочати все з початку: «Я просидів ніч у своїй майстерні, підсумував своє невлаштоване тридцятирічне життя. Уранці пішов з дому і більше не повернувся. Я виїхав в Одесу…».

Це місто зробить з нього геніального митця. Спочатку буде фільм-комедія «Ягідка кохання», далі – «Сумка дипкур’єра», а потім – уславлена «Звенигора». Тут митець зустрів і своє кохання – Юлію Солнцеву, яка, щоправда, зіграла в його житті неоднозначну роль. Але то вже інша історія.

Микола Куліш

Драматург пройшов в Одесі свій життєвий шлях від пункту А (школи прапорщиків), пункту Б (інспектора обласного відділу освіти) до того пункту, з нагоди якого ми про нього й пишемо – слави відомого драматурга.

В Одесі його письменницьку популярність ніби підштовхували сильні пориви морського вітру. Часто в його творах простежується й любовний трикутник. І не просто так простежується. Персональний трикутник йому також подарувала Одеса у вигляді кохання до директорки дитячого садка, в якій навчався його син – Олімпіади Корнєєвої. Він називав її Ладушка, а вона відповідала йому взаємністю. Саме їй він присвятив свої відомі любовні слова:

“Якщо я доживу до хоча б трохи похилих літ, я неодмінно напишу поему в прозі про нашу любов. Це буде прекрасний твір, що пахне морем, степом, диким маком, весняним дощем, ніжний і сумний до сльозної радості».

Павло Тичина

У 19 років поет вперше після рідної Чернігівщини побачив море. І показала його йому Одеса.

І він написав в номері готелю «Одеса»:

“Одесо, повно сонячна Одесо!

Життя в тобі – це не озерне плесо,

Не холодок під деревом, не тінь –

А моря буряного широчінь…

Я радий, що тебе сьогодні бачу.

Свою всю память розбуджу гарячу:

З капелою ж Стеценка я тут був.

Нічого з того часу не забув…”

В Одесі він часто навідувався до свого колишнього вчителя й наставника, художника Михайла Жука, який немічним закінчував тут свій земний шлях.

Як відомо, саме Михайло Жук залишив нам перше портретне зображення Павла Тичини – картину «Біле і чорне».

Тож така вона – Одеса. Знакова. У ній переплетено багато відомих історій.

А скільки історій під шум хвиль ще пишеться зараз!

Бо Одеса – це місто натхнення. Такою вона була. Такою й буде.

Авторка Тетяна Пивовар

Фото Аліни Лісневської

https://dorinebeaumont.com/g/0lsosy937lde4e64e0198cba3b3b49/