Є люди, чиє життя схоже на яскраві довершені українські мальви, що завжди квітнуть. Таким був і Михайло Максимович, перший ректор Київського університету, який народився 15 вересня 1804 року на Черкащині у дворянській родині.

Михайло Максимович був універсальною людиною: окрім першого ректорства в університеті Святого Володимира, збагатив українську науку як енциклопедист, філолог, етнограф, фольклорист, ботанік, зоолог, історик, археолог тощо.

Коріння його роду – з гетьманської козацької старшини. Батько був суддею, а по маминій лінії (Гликерії Федорівни Тимківської) усі її брати були професорами університетів.

У 1812 – 1819 роках Михайло навчався в Новгород-Сіверській гімназії, яку заснував один із його дядьків – професор Харківського університету Ілля Федорович Тимківський. Розкішна природа Чернігівської Сіверщини назавжди пробудила в ньому інтерес до ботаніки.

А любов до словесності пробудив у ньому інший його дядько – Роман Федорович Тимківський, професор грецької і римської літератури московського університету, який досліджував ще й творчість Нестора-літописця.

У душі Михайла завжди відлунювали українські пісні, тож у 1827 році він видав свою першу дослідницьку працю «Малоросійські пісні», а за 7 років – фольклорну збірку «Українські народні пісні».

Михайло Максимович створив власний правопис – максимовичівку – в 1827 році. Йшлося про систему українського правопису на етимологічних принципах. Однак він сам критично осмислював своє творіння і ось що про це писав: «кажучи правду, так мій спосіб писання важчий не читаючому, а пишучому, і особливо мені першому, що взяв на себе труд відшукувати корінні звуки, які покриваються звуком і, що інколи не зовсім легко».

Загалом голос рідної землі завжди його до себе кликав. Тож він, не довго розмірковуючи, погодився на пропозицію очолити новостворений Київський університет Святого Володимира у жовтні 1834 року. На той час йому було всього 30 років, і він став наймолодшим ректором у Європі.

На посаді ректора пробув близько року, але змушений був її покинути за станом здоров’я. Проте залишався викладати в університеті аж до 1840 року.

Одружився пізно, аж у 49 років. Його обраницею стала більше ніж удвічі молодша донька сусіднього поміщика Марія Товбич – жінка неймовірної краси, портрет якої малював Тарас Шевченко.

До речі, Кобзареві приписують роман із нею і називають його ледь не батьком сина Максимовичів. Але чутки залишаються чутками, беззаперечними ж є факти: слова захоплення Шевченка в щоденнику про дружину Максимовича та листування з нею.

Михайло Максимович прожив 30 років у родинному хуторі Михайлова Гора на Черкащині. Багато в цей період працював та досліджував. Зокрема, доводив, що Україна – пряма спадкоємиця Київської Русі, аналізував добу козаччини, збирав фольклор. Загалом, окрім Тараса Шевченка, приятелював із багатьма тодішніми відомими діячами української культури.

У листопаді 1873 року, у віці 69 років, душа Михайла Максимовича відлетіла у вічність, а тіло знайшло спокій у Михайловій Горі. На цьому місці зараз парк, а примітним об’єктом урочища Михайлова Гора є дуб Тараса Шевченка.

Університет, першим ректором якого він був, також носить ім’я Шевченка. І навпроти головного корпусу Університету стоїть пам’ятник його другу Тарасові. З ним назавжди поруч.

Такі дивовижні перипетії долі в людини, історія життя якої така ж яскрава, як і колір головного корпусу університету, який він заснував.

Авторка Тетяна Пивовар

Ось тут ви можете замовити для нас горнятко кави, щоб ми ще з більшим натхненням шукали й створювали для вас історії, які даруватимуть вам нові знання:

https://ko-fi.com/truestories

Article in English:

The Remarkable Story of Mykhailo Maksymovych, the First Rector of Kyiv University

There are people whose lives resemble the bright, flawless Ukrainian mallows that are always in bloom. Such was Mykhailo Maksymovych, the first rector of Kyiv University, who was born on September 15, 1804, in the Cherkasy region to a noble family.

Mykhailo Maksymovych was a truly universal man: in addition to being the first rector of St. Volodymyr University, he enriched Ukrainian scholarship as an encyclopedist, philologist, ethnographer, folklorist, botanist, zoologist, historian, archaeologist, and more.

His family roots traced back to the Cossack officer class of the Hetmanate. His father was a judge, while on his mother’s side (Hlykeria Fedorivna Tymkivska), all her brothers were university professors.

Between 1812 and 1819, Mykhailo studied at the Novhorod-Siverskyi Gymnasium, which had been founded by one of his uncles—Illia Fedorovych Tymkivsky, professor at Kharkiv University. The splendid nature of Chernihiv’s Sivershchyna region forever awakened in him a love of botany.

Another uncle, Roman Fedorovych Tymkivsky, professor of Greek and Roman literature at Moscow University and a scholar of Nestor the Chronicler, instilled in him a passion for literature.

Ukrainian folk songs always resonated in Mykhailo’s soul. In 1827, he published his first research work “Little Russian Songs,” and seven years later a collection titled “Ukrainian Folk Songs.”

That same year, in 1827, he created his own orthography—known as “Maksymovychivka”—a Ukrainian writing system based on etymological principles. Yet he critically reflected on his own invention, writing: “To tell the truth, my method of writing is more difficult not for the reader but for the writer—especially for me, who took on the task of uncovering the root sounds concealed by the letter i, which is sometimes not at all easy.”

The call of his native land always drew him back. Thus, without hesitation, he accepted the offer to head the newly founded Kyiv University of St. Volodymyr in October 1834. He was only 30 years old at the time, making him the youngest rector in Europe.

He served as rector for about a year but had to resign due to health reasons, though he continued teaching at the university until 1840.

Maksymovych married late, at the age of 49. His bride was Mariia Tovbych, the daughter of a neighboring landowner—more than twice his junior and a woman of striking beauty, whose portrait was painted by Taras Shevchenko.

Incidentally, Shevchenko was rumored to have had a romance with her and was even speculated to be the father of the Maksymovychs’ son. Yet gossip remains gossip, while the undeniable facts are Shevchenko’s words of admiration for Maksymovych’s wife in his diary and their correspondence.

Mykhailo Maksymovych spent 30 years at his family estate, Mykhailova Hora, in the Cherkasy region. During this time, he worked and researched extensively. He argued that Ukraine was the direct heir of Kyivan Rus, analyzed the Cossack era, and collected folklore. Beyond Taras Shevchenko, he was friends with many of the leading Ukrainian cultural figures of his day.

In November 1873, at the age of 69, Mykhailo Maksymovych passed into eternity, and his body was laid to rest at Mykhailova Hora. Today, the site is a park, with its most notable landmark being the “Shevchenko Oak.”

The university of which he was the first rector now bears Shevchenko’s name. And opposite its main building stands a monument to his friend Taras—forever at his side.

Such are the astonishing turns of fate in the life of a man whose story is as vivid as the crimson color of the main university building he helped establish.

Author Tetiana Pyvovar

---

You can also buy us a cup of coffee at this link:

https://ko-fi.com/truestories