English version is below

10 грудня 1820 року в місті Косів, на Прикарпатті, народився український майстер декоративного розпису на кахлях Олекса Бахматюк. А з ним в холодний і неприкаяний світ прийшло й тепло його таланту.

То були часи кахлів. Різнокольорових, різновізерунчатих, кахлів-панно, кахлів-мозаїк, кахлів-гобеленів, кахлів-килимів і навіть кахлів у сільських заможних оселях, якими обкладали печі.
Кахлі вміли не лише прикрашати, а й зігрівати: їхня здатність накопичувати тепло й поступово віддавати його була дуже помічною в часи відсутності батарей для обігріву. Вони стали популярними ще в ранньому Середньовіччі, досягнувши свого розквіту в пізньому та, зокрема в XIX столітті.

То були часи кахлярів. Невеликого кола людей, які володіли унікальними знаннями й мистецькими навичками. Вони були майстрами творення точних геометричних форм, унікальних комбінацій змішування глини, стійких розписів, і, власне, самої естетики розписів: від рослинних орнаментів, зображених на цих маленьких плиточках, до Біблійних композицій.

І ось у цю епоху розквіту та різноманіття кахлю прийшов Олекса Бахматюк – син гончара, який спеціалізувався на неполиваному посуді. Але Олекса пішов далі, і відкрив світ кахлю.
Слава про “рукастого” гуцула швидко перекотилась за найвищі гори, і в нього наперебій замовляли кахлі як селяни, так і вельможі. Кажуть, зробив йому замовлення навіть сам Австро-Угорський імператор Франц Йосиф І, який побачив його кахлі на одній з міжнародних виставок.

(Джерело зображення: Вікіпедія)

Здається, сам тутешній гірський край подарував цьому чоловікові гору таланту.
Він так натхненно зображував на кахлях усе: рослин, тварин, геометричні малюнки, гуцулів (землеробів, гончарів, вівчарів, мисливців, людей за працею, з люлькою, як завгодно).

(Джерело зображення:
https://uartlib.org)

Олекса у своє кахлярство ніби вмонтував кіномистецтво, якого ще й близько не було на Карпатських обріях. В його «об’єктиві» були гордовиті птахи й звірі, фігури чоловіків та жінок, часто зображені до найменших деталей, а часто – і з іронією. Він так вправно й віртуозно орудував техніками, що й зараз викликає щире здивування: це і ритування (техніка гравіювання по глині), і фляндрівка (розпис по мокрій поверхні глини ріжком) і багато чого іншого, яке пішло в минуле разом із секретами кахлярства.

(Джерело зображення:
https://huculia.info)

Кажуть, Олекса Бахматюк по собі залишив досить вагомий спадок – понад сто печей та пічних ансамблів з унікальними, наповненими талантом, кахлями. Які стали класикою гуцульського народного мистецтва.
Нині, згідно з даними Українського Інституту національної пам’яті, Національний музей Гуцульщини та Покуття у Коломиї володіє однією з найбільших колекцій творів майстра. Також його вироби зберігаються в музеях Австрії, Німеччині, Канади та приватних колекціях.
Ось така талановита людина народилася цього дня і вдихнула нове дихання в таке мистецтво як кахлярство. Згадайте про нього, коли з цікавістю і здивуванням будете роздивлятися оригінальні кахлі в музеях чи палацах з минулого.
Авторка Тетяна Пивовар

---

Article in English:

The Story of Oleksa Bakhmatiuk, the Man Who Elevated Kosiv Ceramics to World-Class Art

On December 10, 1820, in the town of Kosiv in the Kolomyia region, the Ukrainian ceramic artist Oleksa Bakhmatiuk was born. And with him, into a cold and unsettled world, came the warmth of his remarkable talent.

These were the times of tiles — colourful, richly ornamented, tiles-as-panels, tile-mosaics, tile-tapestries, tile-carpets, and tiles that adorned peasant stoves in prosperous rural homes.
Tiles not only beautified living spaces; they also warmed them. Their ability to absorb heat and release it gradually made them indispensable long before heating systems existed. They became popular in the Early Middle Ages and reached their true peak in the Late Middle Ages and, especially, in the 19th century.

These were the times of tile-makers — a small circle of artisans who possessed rare technical knowledge and artistic skill. They mastered the craft of creating precise geometric forms, unique clay mixtures, durable glazes, and highly detailed decorative painting: from floral motifs on small ceramic squares to complex biblical scenes.

Into this flourishing world of ceramic art stepped Oleksa Bakhmatiuk — the son of a potter who specialized in unglazed household pottery. But Oleksa went further and opened the door to the art of tile-making.

Word of the talented Hutsul artisan spread quickly over the highest mountains. Everyone wanted his work — from humble villagers to nobility. Some even say that Emperor Franz Joseph himself commissioned tiles from him (of course, how could he not?).

It seems that the mountain land itself gifted this man a whole mountain of talent.
He painted everything on tiles with breathtaking inspiration: plants, animals, geometric patterns, and Hutsuls — farmers, potters, shepherds, hunters, people at work or resting with a pipe in hand.

It was as if he embedded early cinema into his tile-making — long before moving pictures ever reached the Carpathian region. In his “lens” were proud birds and animals, men and women portrayed either down to the smallest detail or with a touch of irony. His technical mastery still astonishes scholars today: engraving on clay, fliandryvka (painting on wet clay with a horn tool), and many other techniques that have vanished along with the secrets of old tile-makers.

They say he left behind an impressive legacy — more than one hundred stoves and stove ensembles adorned with tiles infused with talent and soul. These works have become classics of Hutsul folk art.

According to the Ukrainian Institute of National Remembrance, the National Museum of Hutsulshchyna and Pokuttia in Kolomyia holds one of the largest collections of his works. His tiles are also preserved in museums in Austria, Germany, Canada, and in private collections.

Such a gifted man was born on this day — a man who breathed new life into the art of tile-making. Remember him when you marvel at the exquisite decorative tiles you see in museums or historic palaces.

Text by Tetiana Pyvovar