English version is below

28 січня 1920 року у віці 70 років завершилась життєва історія українського письменника Панаса Мирного. Відомого, але насправді невідомого. Бо він був не він, хоча насправді й він.

(Джерело зображення: Вікіпедія)

Колезький радник, якого шукала вся поліція

Уявіть собі Полтаву кінця XIX століття. Вулицями міста щодня ходить поважний чиновник з накрохмаленим білим комірцем. Звуть його Панас Рудченко. Він – зразковий посадовець Казенної палати, якого поважає губернатор і якому пророкують блискучу кар’єру.

А в цей же час таємна поліція імперії розшукує «небезпечного революціонера» та автора заборонених книжок, який підписується псевдонімом Панас Мирний. Вони й гадки не мали, що шукають того самого чиновника, який щодня сидить у сусідньому кабінеті та складає сухі фінансові звіти.

Як йому вдавалося маскуватись?

Шпигунська секретність Панаса Рудченка була стратегією виживання. Ось кілька аргументів:

Ризик для кар’єри: За написання книжок «мужицькою говіркою», тобто українською мовою в часи Емського указу його б негайно звільнили з вовчим квитком. Без роботи чиновника він би не зміг утримувати дружину й трьох синів.

Подвійна позиція: Йому доводилося підписувати накази про заборону вшанування Шевченка, водночас він таємно писав твори, що прославляли Кобзаря.

Необхідність йти ва-банк: Коли в пресу таки просочились чутки, що Рудченко і Мирний – це одна людина, Панас власноруч написав спростування в газету! Тобто аргументовано доводив, що він – то не він, тобто офіційно заперечував свою причетність до літератури, щоб відвести підозри жандармів.

Справа про «Волів» та «Женевський друк»

Коли його головний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» було видано в Женеві (бо в Україні він був суворо заборонений), поліція Полтави обшукувала приватні бібліотеки, шукаючи «провокатора Мирного». А сам автор у цей час отримував черговий чин і орден за сумлінну службу казначейству.

Справжні істини «маскованого» генія

Найкраще його внутрішній стан описує цитата, яку він якось кинув у розмові:

“Який я Мирний? Я – буйний! Тільки замаскований…”

Він справді був «буйним» у своїй творчості, але змушений був носити маску спокійного чиновника до самої старості. Лише після 1917 року світ офіційно дізнався, ким був цей «тихий» полтавець.

Ця історія про те, що ніколи не знаєш… І про те, як усього одна людина могла обхитрити жорстку поліційну імперську систему.

Авторка Надія Мигунець

#СправжніІсторії #ПанасМирний #УкраїнськаЛітература #ЦейДеньВІсторії #ТаємниціПисьменників #Полтава #ІсторіяУспіху #історії #Україна #історіївідомих #письменники

Article in English:

Unknown Detective Stories by the Famous Panas Myrny

On January 28, 1920, at the age of 70, the life story of the Ukrainian writer Panas Myrny came to an end. A man who was known — and yet, in truth, unknown. For he was not himself, though at the same time, he was.

A Collegiate Councillor Wanted by the Entire Police Force

Imagine Poltava at the end of the 19th century. Every day, a respectable official with a stiff, starched white collar walks the city streets. His name is Panas Rudchenko. He is an exemplary employee of the State Treasury Chamber, respected by the governor and predicted a brilliant career.

And at the very same time, the empire’s secret police are hunting for a “dangerous revolutionary” and the author of banned books, writing under the pseudonym Panas Myrny. They have no idea that the man they are searching for is the very same official who sits in a neighboring office every day, compiling dry financial reports.

How did he manage to stay hidden?

The spy-like secrecy of Panas Rudchenko was a strategy of survival. Here are a few reasons why:

• A risk to his career: Writing books in the “peasant dialect”—that is, in the Ukrainian language—during the time of the Ems Ukaz would have meant immediate dismissal with a so-called “wolf ticket.” Without his civil service position, he would not have been able to support his wife and three sons.
• Going all in: When rumors finally leaked into the press that Rudchenko and Myrny were one and the same person, Panas personally wrote a refutation to a newspaper. He carefully argued that he was not who they claimed he was—officially denying any involvement in literature in order to divert the suspicions of the gendarmes.
• A double stance: He had to sign orders banning public commemorations of Shevchenko, while secretly writing works that glorified the Kobzar.

The Case of The Oxen and the “Geneva Edition”

When his major novel Do Oxen Low When Their Mangers Are Full? was published in Geneva—because it was strictly banned in Ukraine—the Poltava police searched private libraries, hunting for the “provocateur Myrny.” Meanwhile, the author himself was receiving another promotion and a medal for diligent service in the treasury.

The True Meaning of the “Masked” Genius

His inner state is best captured by a remark he once made in conversation:

“What kind of Myrny am I? I am fierce—just disguised…”

He truly was “fierce” in his writing, yet forced to wear the mask of a calm, loyal official well into old age. Only after 1917 did the world officially learn who this “quiet” man from Poltava really was.

This is a story about how you never really know…
And about how a single person managed to outwit a rigid imperial police system.

By Nadiya Myhunets