​10 лютого 2018 року завершилась життєва історія Мирослава Поповича, відомого українського філософа, академіка НАН України. Його часто називали «совістю нації». Але сам він лише ніяково усміхався у відповідь. Він не любив пафосу, зате обожнював істину, джаз і гарні книги. Його життя — це захопливий роман про те, як хлопчик із Житомирщини став головним інтелектуалом країни.

​Ось кілька фактів, які відкриють вам «іншого» Поповича:

​1. Філософ, який не боявся турбот повсякденності

Попович не був кабінетним ученим. У молоді роки він працював директором сільської школи на Тернопільщині. Там йому доводилося не лише викладати, а й власноруч латати дах та роздобувати дрова, щоб учні не мерзли. Саме там він зрозумів: справжня філософія починається не з книг, а з людяності.

2. «Неблагонадійна» персона

У радянські часи Попович був під постійним наглядом. Його праці часто «різали», а ідеї вважали надто сміливими. Він належав до того покоління шістдесятників, які хоч і не виходили на площі з плакатами, але робили щось значно небезпечніше для системи — вони вчили людей мислити, і мислити критично.

Гроссмейстер думки: головні здобутки та перемоги

(Фото: Фото: theukrainians.org)

Мирослав Попович зробив те, що здавалося неможливим — він повернув українській культурі її інтелектуальну гідність. Його фундаментальна праця «Нарис історії культури України» стала першим виданням, де наша історія була показана не як набір пісень і вишиванок, а як повноцінна частина європейської цивілізації. Він очолював Інститут філософії НАН України понад 15 років, виховавши ціле покоління вільних мислителів. За результатами своєї діяльності став лауреатом Шевченківської премії та кавалером ордена Почесного легіону (найвищої нагороди Франції), довівши, що українська думка має світовий масштаб.

​3. Співавтор нашої Незалежності

Мало хто знає, що Мирослав Попович був одним із «батьків» Народного Руху України. Саме він брав участь у написанні перших програмних документів, які заклали фундамент нашої держави. Він вірив, що Україна — це не лише територія, а насамперед європейські цінності.

​4. Людина, яка «приручила» раціональність

Попович був фахівцем з логіки та методології науки. Він міг пояснити структуру Всесвіту так само легко, як і рецепт гарного чаю. Він першим довів, що українська культура — це потужна інтелектуальна течія у світовому океані.

​5. Джаз, вино та оптимізм

Попович був справжнім естетом. Він обожнював класичну музику та джаз, вважаючи їх найвищим проявом свободи. Він завжди зберігав оптимізм, дивлячись глибоко на речі, як мало хто.

Ось кілька його цікавих роздумів: “Але людина – це не є те, що вона зробила. Добре з цього приводу сказав Шолом-Алейхем: “Людина – це те, чим вона може бути”. А оце “може бути” – не покладеш на папір. Кажуть: історія не знає умовного способу. Неправда! Вся історія – це і є умовний спосіб. Кожну хвилину ми можемо бути тут або в іншому місці, можемо зробити щось таке або зовсім інше. Інакше не було б свободи прийняття рішення. І оскільки є можливість бути іншим, не таким, як сьогодні – людина відповідає за своє життя і вчинки”.

“Можна взяти собі за точки координат людську мерзоту, а можна вибрати гарне. Це не означає, що, вибравши хороше, будеш щось виправдовувати, – може, навпаки, станеш більш нетерпимим до людей, вимогливим до своїх близьких, – але це здорове невдоволення. Коли є позитивна точка відліку – добро, хороша людина, друг, – то все вибудовується від неї так, що не перевертається і не веде до катастрофи”.

“Зрозуміти можна лише тоді, коли співвідносиш із певним цілим. Скажімо, в квантовій механіці не можна керуватись поняттям причини. Не можна питати: чому електрон був у цій точці і попав звідти не сюди, а туди. Треба виходити з поняття ймовірності, і якщо ймовірність буде дорівнювати одиниці, то це – причина. Звикнути до того, що є речі, які не можна побачити (а значить, і уявити) – це крок до кращого розуміння світу”.

Авторка Надія Мигунець

​