26 березня народився відомий український художник Олександр Богомазов. Доля йому відміряла всього 50 років. Але його яскравий талант пробивається і крізь сотні років.

Його називають українським Пікассо. Занадто несподіваний, революційний, позарамковий. Новатор, лідер вітчизняного авангарду, основоположник кубофутуризму в Україні… Його роботами пишаються провідні галереї світу та приватні колекціонери. Він умів змітати все заскорузле, ніби весняний вітер о цій порі наприкінці березня, коли він народився.

Головною майстернею і джерелом натхнення художника був Київ. Він надихався крутими київськими схилами, ритмом древнього міста, гамірністю ринків та задумливістю Дніпра.

Для нього місто було не якоюсь декорацією, а матрицею руху. У своїй фундаментальній праці «Живопис та Елементи» (1914), яку він написав задовго до багатьох європейських теоретиків абстрактного мистецтва, митець стверджував, що світ наповнений енергією руху, і предмети – не статична маса, а сукупність енергетичних ліній, що пронизують простір.

Коли він малював «Трамвай» (1914), він ніби малював дихання міста, його динаміку, яка просочувалась крізь скрегіт металу, юрбу людей і навіть крізь їхні мрії.

Кохання як головний двигун

Історія Богомазова – це також одна з найніжніших історій кохання в українському мистецтві. Його дружина, Ванда Монастирська, була його музою, ученицею та рятівницею.

Саме Ванда після смерті художника в 1930 році (він помер від туберкульозу, виснажений важкими роками праці та відсутністю дієвого лікування) зберігала його роботи. В радянські часи, коли мистецтво Богомазова було оголошено «ворожим формалізмом», вона все робила для того, щоб світ дізнався про його картини, а невігластво не стало переможцем.

Гурток «Кільце» та виклик традиціям

У 1914 році Богомазов разом з Олександрою Екстер організував у Києві виставку «Кільце». Це був вибух. Критики не розуміли, чому обличчя людей розпадаються на трикутники, а будинки нахиляються під усілякими неможливими кутами. Але Богомазов знав: старий світ помер, а новий – швидкий, індустріальний, тривожний – говорить іншою мовою.

Він був не лише практиком, а й видатним педагогом. У Київському художньому інституті він викладав разом із Казимиром Малевичем. Студенти згадували його як дуже скромну, навіть аскетичну людину, яка могла годинами пояснювати, як одна крива лінія може змінити вагу всього полотна.

«Правка пил»: останній шедевр

Наприкінці життя, вже тяжко хворий, Богомазов створив свій головний цикл робіт, присвячений праці пилярів. Картина «Правка пил» (1927) – це вершина його колористики. Сліпуче жовте світло, вогняні кольори, ритмічні рухи робітників – тут кожна деталь вібрує. Він довів, що кубофутуризм може бути саме таким. А життя – яскравим, не зважаючи ні на що.

Авторка Надія Мигунець

#Справжні_історії #ОлександрБогомазов #Богомазов #УкраїнськийАвангард #Кубофутуризм #Авангард #ЖивописТаЕлементи #УкраїнськеМистецтво #UkrainianAvantGarde #Cubofuturism #Bogomazov #ModernArt #ArtHistory #AbstractArt