#подорожні-історії

123 кілометри на південь від Києва – і ми вже в Богуславі. У містечку пожвавлення: базарний день. Ярмаркування робить провінційні містечка рухливими й дещо святковими. Так є і так буде. І так було: відтоді, як ще 1032 року місто заснував князь Ярослав Мудрий, цей порядок лишається непохитним.

Тепер до його пам’ятника йдуть туристи, а організатори екскурсій розповідають про заснування міста цікаві легенди. Схоже, кожне слово великих ловило вухо історії.

В музеї історії Богуславщини холодно (зроду-віку не опалювалось), але добре, що не дме вітер. Втім, тут крізь життя краю пронеслися інші вітри – історичні. Від бивнів мамонтів до більшовицьких подій. Але краще б були вже бивні мамонта: у книзі Голодомору – щільно заповнених 1374 сторінки, і хтозна, чи тут всі?

Загалом музей видовищний і наповнений цікавими інсталяціями.

Колись у місті був замок на горі. Тепер тут стоять супермаркет та кафе. Колись донька славетного Ярослава – Анна Ярославна – нібито навчала європейців грамоті й гігієні, а тепер при замковій горі видніється магазин євросекондхенду. Історія змінює свої декорації. І хтозна, що тут буде ще за понад тисячу років.

Але є щось і стабільне в нашому житті. Наприклад, небайдужість до життя відомої української письменниці Марка Вовчка. Вже третє століття її обговорюють. І якщо в першому столітті обговорень (при її житті) акцент був таким: жінки в ній не бачили нічого особливого, а чоловіки буквально сходили з розуму, то в третьому столітті обговорень (тепер) чоловіки зазвичай не схвалюють її поведінку, а жінки проявляють солідарність, згадуючи обманутий жіночий рід. Час від часу події її життя ніби підсвічують незвичайною раритетною лампою-люстрою, яка знаходиться в її музеї в Богуславі, і знову починають говорити про її любовні історії. А біля музею незворушно стоїть погруддя письменниці – ніби уособлення її холоднокровного ставлення до пліток ще при житті.

У цю маленьку хатину в Богуславі вона приїхала вже після всіх своїх буремних історій, і продовжувала тут робити те, що й завжди робила – жити власне життя й належати лише собі.

Постать уродженки цього краю – Марусі Богуславки – така ж велична у фольклорі та в творах української літератури, як і її пам’ятник на скелястому березі великого острова в обіймах річки Рось.

Бранка, яка потрапила в турецький полон, змогла визволити 700 козаків, які понад 30 років були в неволі.

Зробивши це, лишилася там. І її патріотичні почуття нібито зрозуміли, а вчинок пробачили. Про це свідчать хоча б народні думи, в яких вона закликає рідних не шукати її. І в цій неймовірній історії – велич і сила українок, які лишаються такими, де б вони не опинились. І загалом зазвичай уміють зробити все по-своєму та так, щоб це сприйняли і зрозуміли інші.

Біля пам’ятника – ландшафтний парк Богуслава з величезними сірими й рожевими гранітами. Тут нібито місце, де збуваються всі бажання. Тож до нього часто йдуть потоком туристи зі своїм потоком нескінчених бажань.

А якщо пройти далі, то можна вийти до гранітної чаші, яку тут ще називають Ямою. Неймовірні краєвиди! А місточки, кинуті на каміння, уособлюють життєвий людський шлях, і тут це усвідомлюєш, і дякуєш за це Богові в Богуславі.

У центрі міста ось уже 300 років височіє кам’яниця. Зараз вона облуплена споруда, а прибудовані до неї сходи нагадують вихід в інший портал.

І тут справді ніби портал в минуле: розташовано центр ремесел із великим автентичним ткацьким верстатом. І тепер туристи мають унікальну опцію –«телепортуватись» в минуле і спробувати на ньому ткати.

На цьому ткацькому верстаті богуславці напередодні війни зіткали найбільший у світі рушник. І цей факт внесли до книги рекордів Гіннеса. На ньому зобразили найвизначніші дати в житті Богуслава.

Фактично тут зіткали долю цього унікального й славетного краю. І не дивно, що цей рушник – найбільший у світі. В Богуславі так багато цікавого й незвичного, що можна фіксувати не один рекорд.

Автор Тамара Куцай