#подорожні-історії

Версій небанальної назви Шоколадного будиночку, який знаходиться на вулиці Шовковичній у Києві, кілька. По-перше, візуально з вулиці він справді схожий на шоколадну плитку і за кольором, і за параметрами. По-друге, як і шоколад, він здатен збуджувати різні відчуття й картинки в людській уяві.

Шоколадний будинок називають місцем для закоханих. Про господаря цього будиночку й 120 років потому ходять різні загадкові легенди. Нібито знаний фінансист, купець та меценат Семен Могилевцев був таємно закоханий у багату княжну й побудував цей будинок, аби вона інколи приходила сюди до нього дарувати кохання. Чи придумали люди йому таку історію, чи й справді диму без вогню не буває – важко сказати. Але факт залишається фактом: цей поважний киянин ніколи не був одружений і свій спадок лишив племінникам.

Його картонна фігура тепер загадково бовваніє в одній із залів, а в іншій різьблені з дерева Адам і Єва щосили тримають на своїх головах те, що втримати жодній парі на землі не вдалося – час. А ще в одній із зал милують око дивовижні вітражі з ірисами, виконані колись ризькими майстрами, як уособлення чогось прекрасного в нашому житті – нехай це буде кохання, чи мрія, чи прагнення.

Взагалі будиночок зосередив та увібрав у себе все найкраще з усіх історичних стилів. Навіть зали назвали відповідно: Візантійська, Мавританська, Модерн, Ренесанс, Рококо, Французька. А автентичні венеційські дзеркала в залах та на вході схожі на портали часу, куди можна заглянути, нічого не побачити, але вже лишити там свій слід.

Тут можна довго ходити й роздивлятись рідкісні розписи, ліпнину, різьблене дерево, автентичні двері, вікна та меблі.

А ще тут розміщені виставки сучасних художників та скульпторів. Подекуди складається враження, що робіт цих тут забагато і вони трохи відволікають від споглядання тієї атмосфери й епохи, вираженої в інтер’єрі та предметах будинку.

Але і в такому «нашаруванні» є певний символізм, який відтіняє постійність від скороминущості.

Шоколадний будиночок – творіння колишнього відомого головного архітектора Києва, академіка Володимира Ніколаєва. Він задумав та втілив флорентійський палаццо у стилі італійського ренесансу, і подібних йому в Києві немає. Споруда приємно дивує монументальністю й гармонійністю пропорцій, вкрапленнями витончених деталей, декоративною обробкою. А велика кількість архітектурних елементів загалом нагадує хитросплетіння людських доль.

Автор Тамара Куцай