#подорожні-історії

ВДНГ зведено на місці села із красномовною та символічною назвою – Червоний шинок (Червоний Трактир).

Ще до більшовиків із їхніми «запоями й похміллям» на цій місцині розташовувалась подорожня станція з постоялим двором, стайня з кузнею та корчма. Тут подорожуючі та візники, що прямували до Києва чи транзитом через Київ, могли зупинитись, переночувати, хильнути горілочки в трактирі, і поміняти стерті підкови на ногах коней, сподіваючись на вдачу.

Наприкінці 19 – початку 20 століття трактирна місцина перетворилась на хутір, а далі вже зажерлива комуністична Горгона проковтнула поселення в своїй гігантоманії. Й вибудувала тут у 1958 році після 6 років виснажливої людської праці виставку досягнень народного господарства.

До місцини приєднали чималу територію Голосіївського лісу й залучили найкращих на ті часи архітекторів, які й спроектували павільйони, споруди, майданчики для експозицій та відпочинку тощо. Це була величезна мильна бульбашка досягнень у злиденній, пронизаній дефіцитами всього, країні.

Для ВДНГ тоді виділили 287 га території та звели понад 180 будівель і різних споруд у стилі радянського необароко.

Виставку у свій час відвідали знакові світові історичні персони.

Генерал де Голль, наприклад, був у Києві лише день далекого 1966 року та побував, окрім ВДНГ, ще й на Аскольдовій могилі та в парку Вічної Слави. Він лишився в неймовірному захваті від столиці та киян і сказав свою знамениту фразу: «Я бачив раніше парки в містах, але ще ніколи не бачив місто в парку».

1973 року Київ і виставку відвідав принц Філіп – чоловік королеви Єлизавети ІІ Сполученого Королівства Великої Британії. Його донька Анна брала тут участь в чемпіонаті Європи з кінного триборства, який проходив неподалік на Київському іподромі. Принцеса Анна впала тоді з коня, і можна лише уявити переляк партійних функціонерів, та ті літри валідолу, який вони тоді випили.
На зорі Незалежності у червні 1990 року на виставці побувала й прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер. Гуляючи виставковою територією, «залізна леді» так стомилася, що попросила для себе стільчика, аби сісти й перепочити.

А далі, після розпаду радянської імперії, на місці колишнього Червоного Шинку все було як після похмілля. Історія цього об’єкта стала чимось нагадувати історії дітей, яких колись запопадливі батьки називали комуністичними іменами: Октябрина, Тракторина, Долкап, Слачела. І смішно, й сумно.

Проте останніми роками виставковий комплекс почав відроджуватись та по-новому планувати своє життя. Він перетворився на культурно-інноваційний центр: відкрито музеї, експозиції, культурно-розважальні об’єкти, кафе, ресторани, ковзанка просто неба та інші локації. Проводяться фестивалі, благодійні заходи, різноманітні івенти.

А ще тут можна вдосталь ганяти самокатами та велосипедами чудовим і неповторним голосіївським лісом та садом, і на території колишнього трактира «пити» вже вдосталь свіжого повітря.

Ось така історія злетів і падінь відомої київської місцини.

Автор Тетяна Пивовар