До Різдва справжні італійці готуються весь рік. І додому з усіх усюд їдуть на свята завчасно. Колони різного транспорту пронизують усю країну, наче артерії.

А вже вдома за стіл не сідають, доки не збереться разом уся велика італійська родина. В Італії люблять прислів’я: «Різдво святкуй із сім’єю, а Новий рік – із ким хочеш».

Вулиці до свят і під час нагадують свято життя. Звучить Різдвяна музика, скрізь сяє святкове освітлення і до щему в душі хочеться дива. І свята нагадують про найголовніше людське диво – народження Ісуса Христа, яке наче екстраполюють у часі в усіх церквах відомі шопки.

Презепіо – вертеп – є в кожному італійському храмі та домі.

Традиційно в будинках зацвітає і пуансеттія – рідзвяна зірка, яка цвіте саме червоним і давно стала атрибутом італійського Різдва.

Головний персонаж свята, якого з особливим нетерпінням чекають італійські дітки – Бабо Натале, що в перекладі означає Різдвяний тато. Написати листа йому можна не лише вдома, а й просто на вулиці: завбачливі італійці обладнують спеціальні різдвяні будиночки Бабо Натале скриньками, куди й можна кинути свій запит.

І запит виконується. Свідчення цього: гори пакунків під новорічною ялинкою, які готує любляча родина, тобто, скузі (пробачте), Бабо Натале.

Вдома Різдвяні столи оформлюють червоним, посуд червоний, іграшки на ялинках червоні, святковий одяг червоний, навіть білизну на вдачу дарують червоного кольору.

Ніякого посту середньостатистичні італійці не дотримуються. Хіба що ввечері напередодні Різдва 24 грудня не їдять м’ясо, а їдять рибу та морепродукти. Але все це готується так вишукано й смачно, що італійці дуже раді такому одноденному виняткові.
Взагалі постувати – це не про італійців, кухня яких відома всьому світові. Недаремно знаменитий голлівудський фільм “Їсти, молитись, любити” знімався саме тут. У них дивовижна здатність знаходити радість у процесі насичення себе їжею. Про що б вони не говорили – у результаті все зводиться до розмов про їжу. І так, що це не набридає. Тут починаєш розуміти, що великі радощі в житті складаються з маленьких.

Так от, щодо посту. Раніше напередодні причастя, розповідають, було заведено постувати 4 години, потім цей процес вони скоротили до двох, потім – до години, а далі – взагалі від цього відмовились, тож причащаються зараз зазвичай, не постуючи.

Що таке культ Різдва – розумієш лише в Італії.

Усі квартири, будинки, вілли прибрані тут Різдвяною атрибутикою та віночками. Загалом вілли в італійців переважно мають свій особливий стиль. Є серед них навіть схожі на будиночки з відомого фільму «Звіяні вітром». Дивишся на них і думаєш, ось-ось вибіжить Скарлет О’Хара з однойменного роману Маргарет Мітчелл і скаже свою знамениту фразу: «Не буду про це думати сьогодні. Подумаю про це завтра»… І фраза ця виявиться дуже доречною для Різдва!

І ось власне саме Різдво. Віруючі мають можливість відвідати Різдвяне богослужіння, яке починається опівночі і триває 2 години. Папа Римський звертається спочатку до італійців, а потім уже й до всіх вірян. Кожен храм в Італії прикрашає фігура ангела, а також шопки з фігурками малюка – Ісуса Христа.

І якщо Різдвяна вечеря має певні обмеження щодо м’яса, то наступного дня італійці влаштовують собі різноманітність в повному значенні цього слова.

25 грудня можна їсти всього досхочу: м’ясо, ковбаси, артишоки, лазанью і все інше смачненьке з розкішної італійської кухні. Головне, щоб на столі була сочевиця, адже чим більше її там буде, тим багатшим буде наступний рік, – така давня італійська традиція. Ще популярне блюдо – індичка. Загалом Різдвяний стіл продумують завчасно: на ньому мають бути блюда зі спеціальним статусом «святкові». Це може бути, наприклад, червоний рис з Індонезії з авокадо та лососем. Мариновані кальмари. Лосось у вині з лимоном. Мариновані пластинки з гарбуза, оливки, маслини. Пиріг із лососем, помазаний кремом із тунця, а зверху – помідори черрі й руккола. Словом, у кожної родини – свої секрети приготування Різдвяних блюд. Я ж на Різдво натрапила саме на такі.

Але є дещо й традиційне для Різдвяного столу всіх італійців – панеттоне. Смачний пиріг з цукатами та мигдалем, який прикрашають фруктами та шоколадом. І, як усе на світі розпіарене, оповитий легендою. Мовляв, жив колись італійський юнак Тонні й закохався він у доньку чоловіка, який випікав смаколики. І вирішив здивувати свою синьйорину, а заодно й її тата. І вийшов у нього неймовірно смачний куполоподібний пиріг. Інакше й не могло бути, адже вмілі руки та закохане серце вміють творити дива. І це все так по-італійськи, що цілком могло би бути правдою! Італійці стали випікати панеттоне, їсти та щиро дивуватися його надзвичайному смакові. Ось така успішна й позитивна історія, в яку разом із любов’ю загорнули панеттоне.

Але не всі історії були такими. “Не всі чембеліні виходять з дірками”, – каже відоме італійське прислів’я. Чембеліні – це як наші бублики, ще один святковий атрибут різдвяного столу. Тобто мудрість така: те, чого очікуєш, не завжди збувається. От ставиш ти оті чембеліні випікати, розраховуєш на дірки, а їх – нема.

А з іншого боку, ставиш чембеліні, розраховуєш, що вигулькнуть якісь недосконалі, без дірок. А вони всі як один – чудові!

Тож бажаємо вам неочікуваних життєвих досконалостей. “Auguri!”, – як кажуть італійці.

Автор Тамара Куцай