#подорожні_історії

Зустрічаю світанок на фермі собак хаскі. Під характерний тріскіт дерев у морозному лапландському лісі, скрипіння м’якого снігу під ногами та дружелюбне завивання собак. Це перший такий незвичний світанок в моїй життєвій колекції світанків.

Кажуть, самотність – найгірше, що може бути для собак породи хаскі. Але саме ці собаки мають найкраще – постійну компанію. І собачу, й людську. Живуть на фермі, де, окрім них, ще 24 собаки. І де завжди буває людно з туристами: ферма знаходиться між містом Оулу, що на північному заході Фінляндії, та містечком Вуокатті, знаменитим фінським туристичним центром на сході країни.

Хаскі Кукка – найдосвідченіша на цій фермі. Вона не кидається відразу обійматись та лизатись із першим-ліпшим туристом. Зрілість має свої переваги: за 9 років надивилась всяких і всякого. Тож пильно заглядає мені в очі, й, «промоніторивши» кілька секунд, радісно пхає назустріч свою мордочку й облизує руки ніжним рожевим язиком.

«Вона лідерка», – каже Майя, власниця ферми.

Лідер серед хаскі – той, хто по суті керує упряжкою, виконуючи людські команди й задаючи вектор іншим, не лідерам – тягловим собакам.

«А як ви їх готуєте, лідерів? Якось навчаєте?» – перепитую у Майї.

«Лідерів не навчають, їх видно. Просто їх ставлять поряд із іншим лідером, щоб переймав досвід», – розважливо пояснює мені Майя.

Так буває і в людей, – думаю про себе. І розпитую в Майї уже не про собак, а про неї.

Їй 40. Із чоловіком познайомилась 15 років тому, відпочиваючи неподалік тут, в Лапландії. Вони обоє фіни, чи суомі, як себе називають. Суомі називають себе й загалом Фінляндію не лише вони, а й більшість фінів, вважаючи слово «Фінляндія» імпортованим у ці краї: мовляв, у первісному фінському алфавіті навіть літери «ф» колись не було.

Про походження назви Суомі й дотепер тривають дискусії й аналізуються різні версії. Тут, у лапландському лісі, мені подобається лапландська: суомі походженням від слова «саами» – кочового племені оленярів у засніженій та холодній Лапландії. Ця назва споріднена з балтійськими і навіть з праслов’янськими мовами і означає «земля». І це слово ще раз підкреслює глибокий взаємозв’язок фінів з природою, бо як ще може бути інакше в цій чудовій магічній красі?

Сибірські хаскі живуть на фермі Майї сім’ями за металевими огорожами в дерев’яних будках по всій території. Наймолодшій собаці 3 роки. У всіх мешканців ферми імена на мові суомі, які можна перекласти так: Вогонь, Ніч, Блискавка тощо.

Ці синьоокі тварини – не для того, щоб стерегти, а для роботи. Запрягатися й тягати сани з вантажем та людьми – для них звична справа. Попит на такі послуги серед туристів просто шалений. Їх не зупиняє навіть ціна: прогулянка на санях, запряжених хаскі, коштує понад 60 євро.

У Майї з чоловіком графік чітко розписаний і вони дуже радіють такому факту. Бо кілька років тому тільки те й робили, що сиділи в сауні та розчищали сніг, який падав і падав, а туристів не було й не було (внаслідок ковіду). Сумно вили в огорожах собаки, для яких просто щастя – пробігтися в упряжці з санями. Останні кілка років вони нарешті його пізнали.

На подвір’ї господарів є все, що необхідне для життя. Окрім саней для собачої упряжки, є ще й снігохід та човен: Фінляндія – країна 190 тисячі озер та 40 національних парків. Взагалі повітря тут хочеться «пити», недаремно ж ця країна – одна з найбільш екологічно чистих країн у світі.

Сім’я Майї мешкає в маленькому півтораповерховому будиночку. Такі помешкання в нас називають «фінськими будинками», і вони колись були дуже популярними, поки на зміну їм не прийшли палаци, будівництво яких було раніше для українців сенсом і пасткою всього життя: відмовляюли собі в усьому, аби лише їх звести.

У Фінляндії палаців немає. Подорожуючи країною, можна бачити лише такі будинки. Скромні, маленькі, доглянуті, вони ніби німе свідчення того, що людині насправді не так уже й багато треба. Рівень ВВП на душу населення в Фінляндії – близько 50 тисяч доларів США.

І загалом країна серед лідерів у світі за рейтингом найщасливіших країн.

«А ти щаслива?» – запитую в Майї, згадавши про рейтинг щастя і міцні позиції фінів у ньому.

«Так, дуже!», – відповідає вона й перераховує головне, з чого складається її щастя. Це – красива природа, робота до душі, коханий поряд, тиша, самотність і спокій у лісі. А ще – хаскі. «Їхня любов зігріває нас», – по-скандинавськи скупо усміхнувшись, каже господиня.

А ще їх в їхньому домі зігріває сауна. Загалом у будь-якому фінському будинку є сауна. І не лише в будинку. Сауни є скрізь, від готелів до офісів, і без саун фіни не можуть. Кажуть, на 5,5 мільйонів жителів припадає 3,5 мільйони саун. Сауна (кабінка коричневого кольору) є навіть на оглядовому колесі в столиці Гельсінкі: фіни й тут іноді без неї не можуть. Загалом сауни виникли на цих землях ще декілька тисячоліть тому: їх будували, розкопуючи каміння, яким переважно вкриті тут грунти, аби розслабитись після важкої фізичної праці. Навіть народжували дітей в саунах, і загалом прислухались в них до себе та до світу.

Взагалі-то фіни вміють дивувати. Наприклад, у цих суворих лапландських краях є конкурс з носіння дружин на руках, перегони з кидання мобільних телефонів, спортивне полювання на комарів і навіть змагання гри на уявній гітарі.

І поки я слухаю розповіді господарів та милуюсь їхніми дружелюбними тваринами, відчуваю, як люто й зовсім недружелюбно кусається мороз. Мінус 20 в фінській Лапландії – це майже мінус 40. Зовсім поряд північний полюс і погода тут з людьми не панькається.

Тож йдемо з ними до прибудови, схожої на юрту за конструкцією. Тут власники ферми зазвичай готують їжу для собак, гріються і навіть милуються звідси Полярним сяйвом, яке переважно буває з осені до весни, але вночі.

Зараз тут потріскують дрова з чарівного лапландського лісу й рясно квітує в горщику верес – вічнозелена рослина, ніби уособлення безмежної й відданої любові цих красивих і розумних собак хаскі до людей.
Світає…

Автор Тамара Куцай