#справжні-історії

Місцеві називали його Рапа-Нуї ― Пуп Землі. Для них цей маленький шматок суші вулканічного походження дійсно був центром існування. Інші землі надто далекі, майже міфічні.

Тур Хеєрдал не перший мандрівник, який прибув на острів Пасхи, але був першим, хто вирішив вести тут розкопки. І, мабуть, з усіх гостей рапануйці любили його найбільше.

Ідея проводити розкопки на землі, позбавленій лісів, була незвично-відчайдушною, як і все, що робив Тур Хеєрдал. Відомо, що ґрунт утворюють ліси, немає лісів ― немає ґрунту, в якому б могли лишитися для науковців хоч якісь цінності. Розумно, але історія може ховатися і в шарі попелу, печерах, а головне ― місцевих звичаях.

Вважається, що основною зброєю науковця є багаж знань, суперсилоюТура Хеєрдала було вміння знаходити спільну мову з людьми. Якби він не був мандрівником, науковцем, письменником, володарем титулу «найвідоміший норвежець ХХ століття», то точно б став гарним психологом або менеджером з продажів. Авантюризм у ньому дивним чином поєднувався з моральністю, духовністю та справедливістю. Мабуть, за це його так і полюбили рапануйці. Навіть почали вважати, що він їхній земляк, який в дитинстві покинув Пуп Землі, а тепер повернувся на Батьківщину.

Зараз візитною карткою острова Пасхи є величезні скульптури моаї. Сімдесят років тому вони також викликали питання. Люди бачили копальні, де велетнів залишили недоробленими, і так було по всьому острову, ніби в якийсь момент всі творці моаї зникли. Але як їх робили, як пересували, і чому «капелюхи» були з окремого каменю, а не витесані разом зі скульптурою? На всі ці питання ще сімдесят років тому відповів Тур Хеєрдал.

Замість того, щоб висувати розумацькі наукові припущення про можливі варіанти того, як це було, він звернувся до живої історії ― нащадків тих, хто створював ці скульптури. Острів Пасхи маленький, але й на ньому були війни. Люди таки скрізь однакові. Моаї створювали «довговухі» рапануйці, але їх перемогли «коротковухі». Кого спалили живцем, кого з’їли, а одного залишили в живих. Чому? Невідомо. Але нащадків Оророіни поважають і зараз на острові, вважають їх елітою. Отакі переможені переможці. Тур Хеєрдал саме нащадків «довговухих» попросив створити скульптуру. І робота пішла. Якби у них було ще декілька років, то, можливо,на острові Пасхи з’явився б сучасний моаї.

Але часу не було, та з роботи «довговухих» стало зрозуміло, що створити величезну скульптуру їм під силу. А що з транспортуванням? Як багатотонні моаї переміщували до океану? І на це питання відповів дослідник. Мешканці острова Пасхи завжди казали, що моаї йшли самі. Пригостивши декілька сотень рапануйців смачненьким, Тур Хеєрдал зміг провести експеримент і з’ясував, що така кількість людей може пересувати багатотонні камені.

Добре, моаї вже біля океану. А як їх підіймали? «Довговухі» й це змогли зробити. Поступово підкладаючи камені під скульптуру, вони підіймали її все вище й вище.

Найлегшим виявилося питання з «капелюхами». Чому їх не вирізали в копальнях? Адже підняти величезний камінь на скульптуру важче, ніж просто витесати все разом. Відповідь проста ― це не капелюх, це волосся. І воно має бути червоним. Такі зачіски носили руді предки рапануйців. Тож волосся доставляли з іншої копальні. Ось так ― ніякої фантастики та інопланетян, лише фантастична працелюбність мешканців острова, а також віра в те, що ці скульптури їм допоможуть. Саме тому моаї дивляться вглиб Пупа Землі на своїх підопічних.

Крім секретів будівництва, рапануйці розповіли Туру Хеєрдалу також про свої звичаї. Що зображали скульптури, те й набувало силу. Зображення предка могло захищати свій рід, витесаний з каменю омар або курка прибували в кількості. А ще по всьому острову поряд з людьми жили аку-аку ― їхні демони-захисники… або шкідники. У кого як поведеться. Особливо аку-аку прив’язувалися до тих, у кого було багато мани ― сили, магії, духовності. Тура Хеєрдала на острові вважали великим чарівником. Тому й показали йому свої родові таємні печери та ритуали.

Проживши рік на Пупі Землі, дослідник зробив «революцію» як на острові, так і в наукових уявленнях про нього. Усьому причиною всесильний аку-аку (дух покровитель) Тура Хейєрдала. Можливо, саме тому свою книгу про острів Пасхи знаменитий норвежець так і назвав —«Аку-аку».

Автор Тетяна Ловейко