Мандруєте Києвом? Пропоную відійти од Золотих воріт до Будинку актора, а од нього почимчикувати іще метрів сто Ярославовим валом, до перехрестя зі Стрілецькою. За правильного виконання вказівок, по ліву руку у вас буде місце, яке в швидкоплинній буденності ви, може б, і не помітили, як і довгенької черги біля входу. Подумаєш, скупчення людей: чи це рідкість для Києва? Ім’я цього місця – «славляча весну», себто Ярослава.

Кафе. Пиріжкова. Дві характеристики «Ярослави», і жодна – так собі, аби стояти поруч із визначенням «історичне місце». Втім, цей заклад за адресою Ярославів Вал, 13 таки культовий. Попри мою страшну нелюбов до штампів та пафосу, ця вже сивенька дівчина – жива легенда, в усіх сенсах цього вислову. Кафе працює з 1947 року без зупинок, і, попри те, що усі 44 роки свого радянського життя пліч-о-пліч ішло з такими значущими іменами, як «Кукушка», «Еней», «Інтурист», «Грот», єдине змогло адаптуватись до
сучасного Києва та всіх його забобонів, зберігши себе: свою назву, і рід діяльності. А попри культовість закладу, сюди не ходять сфотографуватись для інстаграму, чи тамуючи подих, розглядати історично цінні фрески на стінах. Ця легенда дійсно живе: запахом щойно спечених пиріжків (рецепт яких, до речі, тримають в таємниці), свіжозвареного курячого бульйону, щойно приготовленої курячої котлети, букетом щойно налитого, ще не нагрітого теплом долоні коньяку, їдким парфумом літньої пані, що поволі коливає в руці бокал з тризірковою «Тисою». Загалом, люди, страви та напої тут утворюють на диво гармонійний симбіоз. Це місце – рай для журналіста, або просто охочих до спостережень за людом, бо ж він там воістину різний.

Художники, актори, працівники посольств, які вже знають назви
своїх улюблених пиріжків англійською, ефектні пані бальзаківського віку,
яких ненароком сприймаєш за акторок театру – саме там, у гостях в
«Ярослави», народжувались мої найкращі блокнотні нотатки. У цьому вирі розмов, шурхотінні виделок, навіть не звертаєш уваги на наївні, ще радянські ліпнини на стінах, тобі навіть не хочеться до них прискіпуватись – чи не це
ота «магія» історичного місця?

Хоча, може, моє захоплення (а, отже, необ’єктивність) через те, що саме
«Ярослава» цілила мене стаканом запашного курячого бульйону в морозні дні? Що ж, несподівано для себе, мушу визнати, що дослідження не закінчене. Треба-таки туди навідатись одразу після повернення до Києва. Із блокнотом, олівцем, та «Лесею»* на кілька пиріжків із вишнею та чай з бергамотом.

Але одне можу сказати напевне: тобі може подобатися «Ярослава», може не
подобатися, ти навіть можеш помилково називати її «Ярославною». Але ти точно знаєш, що вона є. Як є перепічка чи Софійська площа. І поки живий цей «Триумвірат» масового скупчення людей – живе і Київ.

Леся* – купюра номіналом 200 гривень

Автор Олександр Марченко