Будь-який географічний пункт може подобатись з різних причин. Деякі купляють людей архітектурою, ще якісь – краєвидами навколо своїх околиць, певні міста можуть запропонувати вишукані ресторани, а інші – неймовірно смачну вуличну їжу, атмосферу вулиць, та темпераментних музик просто неба. Такі фактори нерідко стають вирішальними для захопливих невичерпних розповідей туристів, що повернулись із подорожі. Скажімо, після подорожі Європою можна нерідко почути: «Ну, Берлін так собі, але Париж! А Ейфелева вежа! А Монмартр! А Єлисейські Поля!» Або ж навпаки: «Ну шо з тим Парижем? І чого всі від нього так божеволіють? Інша справа – Франкфурт-на-Майні. Ну це ж бізнес-столиця! Як в центрі чисто, а яка розкішна сучасна архітектура!»

Міста приваблюють. Втім, не «приклеюють». Ви не пам’ятатимете до скону якийсь один конкретний хмарочос Франкфурта, а базиліка Сакре-Кер не снитиметься вам ночами. Найбільше міста закарбовуються почуттями, які ти в них проживаєш, найсильніше з яких – закоханість, особливо перша. Ти можеш не знати, чому тебе так тягне в ту непримітну Пуща-Водицю, але не забувай, друже, що саме там ти вперше побачив її очі…

Але встигну вас «обламати» – позаяк такої практики я і досі не мав, отже, можу визначити своє улюблене місто на щабель об’єктивніше. І попри мою невичерпну любов до Києва, це-таки місто мого народження – Миколаїв. Це любов із біллю в серці. І справа не лише у повномасштабному вторгненні, яке, до слова, добряче пошматувало, але не скорило місто корабелів – до 24 лютого Миколаїв геть не видавався перспективним місцем для життя і його мешканцям теж. Це було стабільно середнє місто із багатою історією за плечима та незрозумілою – спереду. Жодних нововведень, відкриттів, і навіть реконструкція центральної площі обернула її у квадратний плитковий плацдарм, у народі лагідно охрещений «сірим». Романтизувати Миколаїв могли хіба що підлітки, що роїлися на лавах вздовж Флотського бульвару із пляшками ром-коли в руках. Більшість же реалістів бачили у місті довічну загрузлість у середньостатистичній зарплаті та парі нічних клубів, де можна було б з горя лишити третину цієї середньостатистичної бухгалтерії. Втім, гуртувались там і «реало-оптимісти», що бачили у місті величезний туристично-розважально-відпочивальний потенціал, а відтак – і конкуренцію Одесі, деякі мешканці якої вважали Миколаїв селом. Повномасштабне вторгнення трохи відсунуло кількість кроків, необхідних для перетворення бридкого каченя на лебедя, втім, що не може не радувати, значно вперед просунулись люди – все більше й більше городян починають дивитись на своє місто, що врятувало їх від російського ганчір’я над головою, під іншим кутом, наново відкривати його для себе. Тож, попри пошрамованість міста касетними бомбами, посіченість осколками, в мені жевріє надія на іще скоршу регенерацію та прогрес міста, ніж якби цей шлях почався до 24 лютого.

А завершити хотілося б одною деталлю, в якій суголосні усі миколаївці. У ньому фантастично сідає сонце. Такі заходи сонця, як можна побачити у «місті на хвилі», не знайдете більш ніде. Перевірено особисто – ні Домінікана, ні китайський острів Хайнань, ні жодна країна Європи не дає такої вечірньої заграви за жодних погодних умов, як південний форпост України.

Автор Олександр Марченко

Фото – nikolaev24.com.ua