Генуя. Місто-легенда, місто-фортеця, місто-трамплін.

Історіям цього міста без перебільшення можуть позаздрити багато міст у світі. У якому б проміжку часу їх не взяти, вони однаково будуть сильними й особливими. Про них розповідають древня бруківка й затишні, а подекуди розхристані вулиці цього багатоярусного міста на Лігурійських пагорбах з неповторною архітектурою.

Нижній – давній – ярус історії цього міста сягає доримських часів: місто активно протистояло вторгненню Ганнібала в 218 році до нашої ери. А далі його зруйнували карфагеняни у 205 році. Відбудувавшись, воно стало візантійським містом, щоб у лангобардську епоху перетворитись на столицю герцогства Лігурія.

Наступний важливий ярус в історії цього міста – це утвердження Генуї в якості торговельно-морської держави в 11 столітті шляхом сильної конкуренції з Венецією та Пізою (з останньою, зокрема, за контроль над Сардинією, Корсикою та Сицилією). Після перемоги в найбільшій битві Середньовіччя з Пізою, з 13 століття Генуя остаточно запанувала на Тірренському морі.

https://rthsu.com/g/0lyhuakd0ede4e64e0196ac117ee14/

Ще один помітний ярус чи сходинка з минулого – генуезькі колонії. Володіння Генуї сягали далеко: окрім Єрусалиму та Яффи, генуезці заснували колонії в Тріполі та Сирії. Останні, зокрема, притягували значну частину східно- та центральноазійської торгівлі. Згідно з інформацією Інституту Італійської енциклопедії, після Німфейського договору 1261 року Генуя заклала основи своєї колоніальної влади в Чорному морі, заснувавши райони Пера і Галата в Константинополі. Звідси Генуя поширила свої володіння до Азовського моря. Колонії Кіпр, Хіос і Каффа в Газарії (Кримський півострів) лягли в основу генуезької комерційної експансії. Потім генуезці дійшли аж до Кавказу, але після падіння Константинополя в 1453 році Генуя поступово втратила свої колонії на Сході, в Егейському морі та в Північній Африці.

https://ad.admitad.com/g/6gzjdi8vgtde4e64e0195e4e5f6ce4/

1746 року Геную окупували австрійці, яких невдовзі внаслідок народного повстання генуезці вигнали і дав цьому поштовх простий хлопчик Джованні Баттіста, який почав кидати у ворогів каміння.

Початок 19 століття та просування Наполеона призвели до втрати Генуєю своєї автономії. А з 1861 року Генуя – складова італійської держави. Починається нова сторінка в її будівельному та промисловому розвитку, яка з різними успіхами пишеться й досі, формуючи італійський промисловий трикутник включно з Міланом та Турином.

https://ujhjj.com/g/ca326rdm5vde4e64e019ef1cea9751/

Генуя щедра не лише на події світового значення, але й на подарунки світові своїх відомих генуезців, які формували свої життєві траєкторії саме на генуезьких вулицях. Ось лише деякі з них.

Христофор Колумб – першовідкривач нових світів 15 століття, який, пливучи до Індії, насправді потрапив в інший бік і, відкривши світові грандіозні нові території й багатства, помер усамітненим та у величезній скруті.

Джузеппе Гарібальді – національний італійський герой, який присвятив своє життя боротьбі за свободу та успішно об’єднав Італію.

Джузеппе Мадзіні – відомий патріот, філософ і політик, чиє ім’я також назавжди вписане в історію незалежності й об’єднання Італії.

Нікколо Паганіні – найвідоміший у світі скрипаль, гітарист і композитор, який багато працював, прославивши себе на всю Європу. Його репутація була дуальною: з одного боку, геніальний музикант, а з іншого – азартний гравець та бабій.

Загалом Генуя схожа чимось на дуже талановиту людину: імпульсивна, глибинна, багатошарова і така, яку пізнати до кінця неможливо.

https://ad.admitad.com/g/of6l3dtoz6de4e64e01992ce75e199/

Це місто натхненно колись оспівував славнозвісний Петрарка (відразу після Лаури). Він називав її й «володаркою морів», і «царственим містом, що притулилося до альпійського пагорба, пишається своїми людьми та своїми стінами, лише зовнішній вигляд яких вказує на це як на морську королеву». Краще за Петрарку й не скажеш.

Авторка Тетяна Пивовар