English version is below

В європейських столицях є місця, які вам не покажуть туристичні гіди. Бо їм про них фактично нічого не відомо. Ці місця – сліди української еміграції, зокрема 20-х років минулого століття, яка рятувалась від більшовицького режиму, смертей та таборів, якими той «винагороджував» неблагонадійних.

На такі місця особливо багата Чехія і її столиця Прага. Чехи щедро прийняли українських емігрантів не лише зараз, а й на початку минулого століття, незважаючи на те, що й самі переживали тоді матеріальну скруту після першої світової війни.

Тож прогулянка “Українська їжа в Празі сто років тому”, яку провів днями у Празі Володимир Півторак, гастроексперт та науковий співробітник Сходознавчого інституту Чеської академії наук, на основі своїх ретельних наукових розвідок, викликала великий інтерес.

Разом із українцями та чехами екскурсію також із зацікавленням слухав Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській Республіці Василь Зварич. А співорганізатором події виступило Чесько-українське наукове товариство.

Понад сто років тому до Праги прибули десятки тисяч українців звідусіль: Києва, Одеси, Волині, Кубані, Слобожанщини тощо. Координував тут життя емігрантів Український громадський комітет на чолі з Микитою Шаповалом.

УГК опікувався не лише наданням житла, їжі, а й був тим осередком, який допомагав зберегти український дух. Адже ті емігранти, втім, як і нинішні, переважно вважали, що їхнє перебування на Заході тимчасове. І після перемоги над більшовиками вони, збагачені новим досвідом та знаннями, повернуться до рідної України.

Тож Український громадський комітет заснував «Українську хату» та ряд їдалень, де годували українців. У Празі було три такі їдальні, і одна – в Подєбрадах. Що цікаво – це була переважно українська кухня з українським борщем, пампушками, варениками, гарнірами, приправами тощо.

«Зараз ми знаходимось на Малій Страні і пройдемось по декількох об’єктах Українського громадського комітету, мережею цих їдалень, які тут були створені й допомагали українцям адаптуватись до тодішніх умов. Наприклад, на Лазенській вулиці ми побачимо місце, де розташовувалась їдальня для українців (зараз там респектабельний ресторан), а поряд, у знаному усім будинку як Будинок Бетховена, працювала в ті часи українська друкарня», – розповідає Володимир Півторак.

У ті важкі часи українським емігрантам важливо було зберегти ідентичність і адаптуватись до життя на Заході, яке було для багатьох важким і незвичним. Близько третини еміграції складала інтелігенція, яка відрізнялась від нинішньої загартованої української.
«Інтелігенція тоді – це не сучасна наша з вами інтелігенція. Це люди, які не те що не готували, вони навіть собі черпаком страви в тарілку не насипали», – пояснює науковець.

Тож дуже помічним для тих часів став «Провідник для українців у Чехословакії», який скомпонував український письменник, громадський діяч Василь Королів-Старий. Деякі поради були особливо актуальними для емігрантів, які економили кожну копійку:
«В провінції можна наїстись і напитись по всіх місцях, що мають вивіски «Hospoda», «Hostinec», «Kavárna», «Vinárna», «Jіdelna» тощо. В Празі ж та по великих містах треба брати на увагу, шо в «Cukrářství» кава дорожча, як в «Кavárně», в каварні їжа дорожча, як в ресторації, в ресторації – дорожча, як в «Jіdelně». Сосиски («Párky») краще їсти в «Uzenářství», пити вино – у «Vinárně». Пиво скрізь коштує однаково, в пляшках – дуже дороге, бо переважно англійське («портер», «ель»). В Празі «Hostinec» та «Hospoda» це – ресторації нижчого розбору», – йшлося в довіднику.

Наталія Ісаєва, президентка Чесько-українського наукового товариства, роздала присутнім мандрівникам листівку із зображенням тодішньої їдальні для українських емігрантів у Подєбрадах. На ній ніби зберігся дух тих часів та надія людей дочекатись кращих часів і повернутись в Україну.

Для Володимира Півторака, в минулому ще й автора проєкту «Їсторії», в якому він вивчав регіональну різноманітність української їжі, такі дослідження життя української еміграції крізь призму – що вона їла й пила , – дуже важливі. «Їжа була елементом національного самовизначення», – пояснює він.

«Загалом вивчення української еміграції не повинно обмежуватись тими часами, – наголосив Володимир Півторак. – Що ми знаємо про українців у Європі, наприклад, епохи Середньовіччя? Нічого. Тоді як, наприклад, одними з перших студентів Карлового університету були саме українці, які доклались до становлення вищої освіти не лише тут, а загалом в Центральній Європі».

Завершилась пізнавальна ексклюзивна екскурсія відвідуванням українського ресторану Bu-Bu, в якому шеф-повар з Одеси Андрій Величко здивував мандрівників не лише стравами з сучасної кухні, а й деякими українськими наїдками та напоями епохи Середньовіччя.

Article in English:

In European capitals, there are places that tourist guides will never show you — because almost nothing is known about them. These places are traces of Ukrainian emigration, particularly from the 1920s, when Ukrainians fled the Bolshevik regime, escaping death and the camps with which the regime “rewarded” those deemed unreliable.

The Czech Republic, and especially its capital Prague, is particularly rich in such places. The Czechs generously welcomed Ukrainian émigrés not only today, but also at the beginning of the last century, despite experiencing serious material hardship themselves after World War I.

Therefore, the walking tour “Ukrainian Food in Prague One Hundred Years Ago,” recently led in Prague by Volodymyr Pivtorak, a gastro expert and research fellow at the Oriental Institute of the Czech Academy of Sciences, and based on his thorough academic research, attracted great interest.

Alongside Ukrainians and Czechs, the tour was also attended with keen interest by the Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Ukraine to the Czech Republic, Vasyl Zvarych. The event was co-organized by the Czech-Ukrainian Scientific Society.

More than a hundred years ago, tens of thousands of Ukrainians arrived in Prague from all across Ukrainian lands: Kyiv, Odesa, Volhynia, Kuban, Slobozhanshchyna, and beyond. The lives of the émigrés were coordinated by the Ukrainian Public Committee, headed by Mykyta Shapoval.

The Committee not only provided housing and food, but also served as a center that helped preserve the Ukrainian spirit. Most émigrés — much like those of today — believed their stay in the West was temporary. After defeating the Bolsheviks, they hoped to return to their homeland enriched with new experience and knowledge.

To support the community, the Ukrainian Public Committee established the “Ukrainian House” and a network of dining halls that fed Ukrainians. There were three such canteens in Prague and one in Poděbrady. Notably, they primarily served Ukrainian cuisine: Ukrainian borshch, pampushky, varenyky, side dishes, seasonings, and more.

“We are now in Malá Strana and will walk past several former sites of the Ukrainian Public Committee — a network of dining halls that were established here and helped Ukrainians adapt to the conditions of the time. For example, on Lázeňská Street we will see the location where a Ukrainian canteen once operated (now a respectable restaurant), and nearby, in the well-known building called the Beethoven House, a Ukrainian printing house functioned during that period,” Volodymyr Pivtorak explains.

In those difficult times, it was important for Ukrainian émigrés to preserve their identity while adapting to life in the West, which for many was challenging and unfamiliar. About one third of the émigré community consisted of intellectuals, who differed significantly from today’s hardened Ukrainian society.

“The intelligentsia of that time was not like our modern intelligentsia. These were people who not only did not cook — they wouldn’t even ladle food onto their own plates,” the scholar explains.

That is why a publication titled “A Guide for Ukrainians in Czechoslovakia,” compiled by Ukrainian writer and public figure Vasyl Koroliv-Staryi, proved extremely helpful. Some of its advice was particularly relevant for émigrés who had to count every coin:

“In the provinces, one can eat and drink anywhere with signs reading ‘Hospoda,’ ‘Hostinec,’ ‘Kavárna,’ ‘Vinárna,’ or ‘Jídelna.’ In Prague and larger cities, however, one should note that coffee is more expensive in a ‘Cukrářství’ than in a ‘Kavárna,’ food is more expensive in a café than in a restaurant, and more expensive in a restaurant than in a ‘Jídelna.’ Sausages (‘Párky’) are best eaten at an ‘Uzenářství,’ and wine at a ‘Vinárna.’ Beer costs the same everywhere, but bottled beer is very expensive, as it is mostly English (‘porter,’ ‘ale’). In Prague, ‘Hostinec’ and ‘Hospoda’ refer to lower-class restaurants.”

Natalia Isaieva, President of the Czech-Ukrainian Scientific Society, distributed a leaflet to the participants featuring an image of a former dining hall for Ukrainian émigrés in Poděbrady. The leaflet seemed to preserve the spirit of those times — and the hope of people awaiting better days and a return to Ukraine.

For Volodymyr Pivtorak — also known for his earlier project “Yistoryi” (Food Stories), which explored the regional diversity of Ukrainian cuisine — such research into émigré life through the lens of what people ate and drank is particularly important.

“Food was an element of national self-identification,” he explains.

“Overall, the study of Ukrainian emigration should not be limited to this period alone,” Pivtorak emphasizes. “What do we know about Ukrainians in Europe during the Middle Ages? Practically nothing. And yet, some of the first students of Charles University were Ukrainians, who contributed to the development of higher education not only here, but throughout Central Europe.”

The informative and exclusive tour concluded with a visit to the Ukrainian restaurant Bu-Bu, where the head chef from Odesa, Andrii Velychko, surprised the participants not only with modern Ukrainian cuisine, but also with several Ukrainian dishes and beverages dating back to the Middle Ages.