Весна у Гамбурзі – місті на півночі Німеччини, неподалік від Північного моря – особлива. Вона ніби радісно гуляє тут 2500 мостами в цьому місті з найбільшою кількістю мостів у світі.

Але місто на перетині річок Ельби та Альстер з величезною кількістю каналів ніби таїть ще й місток в одне минуле, 300-річної давнини. Українське минуле, події якого відлунюють і досьогодні.

Отже, повернімося в ті давні часи Гамбурзькими мостами часу.

Гамбург 1716 року був містом контрастів – вільним портом, де перетиналися шляхи купців, дипломатів та вигнанців. Саме тут розігралася одна з найдраматичніших сцен української історії, яка стала одним із перших відомих випадків викрадення українського політичного емігранта російською владою на території Європи.

Головним героєм цієї драми був Андрій Войнаровський – племінник, найближчий соратник та спадкоємець майна гетьмана Івана Мазепи.

Політичний контекст та еміграція

Після поразки під Полтавою у 1709 році українська козацька еліта опинилася у вигнанні. Войнаровський, як людина освічена та дипломатично обдарована, став ключовою фігурою «мазепинців» у Європі. Він подорожував від Швеції до Туреччини, намагаючись створити антимосковську коаліцію та повернути права Гетьманщині. Його присутність у Гамбурзі не була випадковою – місто було інформаційним хабом, як сказали б сьогодні, тогочасної Європи, ідеально придатним для ведення дипломатичних переговорів.

Андрій Войнаровський, син рідної сестри Мазепи Олександри (а гетьман, як відомо, не мав своїх спадкоємців) був одним із найосвіченіших українців своєї епохи. Він навчався у провідних університетах Європи, вільно володів кількома іноземними мовами і мав широкі зв’язки з тогочасною європейською елітою, переконуючи їх допомогти звільнити Україну від Московії.

Життя у Гамбурзі

Войнаровський оселився у самому центрі Гамбурга, неподалік від ратуші, і прожив там близько 4 місяців до свого гучного й трагічного викрадення. Тут він вів активне життя, підтримував зв’язки з іноземними політичними діячами та шведським королем Карлом XII, який на той час після поразки під Полтавою продовжував війну проти Московії.

Однак за гамірною рутиною цього великого міста ховалася й велика небезпека: Петро І особисто наказав своїм дипломатам та агентам знайти та «нейтралізувати» племінника Мазепи, якого цар вважав особистим ворогом та небезпечним політичним конкурентом.

Викрадення: як це було

11 (за іншими джерелами 12) жовтня 1716 року Войнаровський вийшов зі свого помешкання. Прямо посеред вулиці, ігноруючи закони вільного міста, його перехопили агенти Олександра Румянцева, довіреної особи Петра І.

Сцена була зухвалою: Войнаровського схопили силоміць і, попри його протести та заклики до магістрату Гамбурга про захист, доставили до російського посольства. Російська сторона виправдовувала це тим, що він нібито був «державним злочинцем» та «зрадником». Магістрат Гамбурга опинився у скрутному становищі – з одного боку, вони мали захищати свободу своїх гостей, а з іншого – боялися гніву російської імперії.

Міжнародний скандал та наслідки

Викрадення викликало гучний резонанс у Європі. Шведський двір та французькі дипломати висловлювали протести, називаючи це актом піратства. Проте Петро І не зважав на європейські уявлення про право. Під посиленою охороною Войнаровського вивезли з Гамбурга до Петербурга.

Подальша доля українського політика була трагічною. Після тривалих допитів у Петропавлівській фортеці його засудили до довічного заслання. Він помер у далекому Якутську в 1740 році, так і не побачивши рідної землі, про яку він виїхав піклуватися до Європи.

Ось таку історію таять вулички та канали дивовижного міста Гамбурга, де лишила свої помітні сліди й українська історія.

Авторка Тетяна Пивовар

#АндрійВойнаровський #ІванМазепа #ІсторіяУкраїни #СправжніІсторії #Гамбург #УкраїнськаЕміграція #КозацькаСтаршина #Дипломатія #Гетьманщина #XVIIIстоліття #AndriyVoynarovsky #IvanMazepa #TrueStories #UkrainianHistory #Hamburg #CossackElite #18thCentury #HistoricalFigures