У ніч проти 21 серпня 1968 року радянські танки перетнули кордони Чехословаччини, щоб силою придушити «Празьку весну». Ця окупація не лише зламала надії чехів та словаків на «соціалізм із людським обличчям», а й спричинила колосальну хвилю еміграції: у перші ж місяці країну залишили близько 100 тисяч людей, а до падіння комуністичного режиму у 1989 році ця цифра сягнула майже 300 тисяч осіб.

21 серпня, на території празького Výstaviště відбувся щорічний культурно-суспільний фестиваль NeverMore 68. Його головною темою стали «Příběhy těch, kteří tu chyběli» – «Історії тих, кого тут не було».

Організатори нагадують: відхід кожного емігранта був непоправною втратою людського та інтелектуального капіталу. Серед тих, хто змушений був тікати від комуністів та радянських танків у різні періоди, були письменники Мілан Кундера та Йозеф Шкворецький, режисер Мілош Форман, пісняр Карел Крил, письменник та публіцист Павел Тігрід та меценат Карел Шварценберг.

Фестиваль став не лише днем пам’яті, а й потужним інтелектуальним майданчиком, що поєднав розсекречені архіви та аналіз сучасних загроз з боку росії.

Однією з важливих подій NeverMore 68 стала виставка «Шпигуни! Куркулі! Фашисти! Чехи та чехословаки в полі зору радянської таємної поліції», створена Інститутом дослідження тоталітарних режимів (ÚSTR) на основі в тому числі й українських архівів.

Про роботу над проєктом та відкриття дослідників розповіла історикиня, співробітниця Інституту, дослідниця проєкту “Чехословаки в ГУЛАГу” Анна Хлєбіна, зазначивши, що проєкт фіксує історії людей, які загинули внаслідок репресій радянського режиму проти чехів в різні роки, на основі матеріалів радянських спецслужб, оцифрованих в українських архівах:
«Зараз наша основа роботи – це плідна співпраця з українськими архівами, які надають документацію. Близько 80% того, що стосується чеської меншини, ми вже отримали в цифрових копіях».

Загалом у базі даних Інституту вже близько 15 тисяч записів та понад 10 тисяч свідчень трагічних людських доль.

Болючими є й історії родин, зачеплених репресіями в різні роки та через покоління. Дослідники наводять як приклад родину Олексія Симиренка та його дружини, чешки Алли Турової, яких розстріляли у 1938 році, а їхніх двох доньок розлучили.

«Зараз це може певним чином пояснити, чому в Україні відбувається те, що відбувається. Бо це ж відбувається не вперше! Це просто паттерн поведінки російських окупаційних військ, наприклад, на території тієї ж самої України», – наголосила Анна Хлєбіна.

Паралельно на дискусійному майданчику «Кафе Європа» експерти обговорювали, як сучасна росія використовує методи минулого століття для підриву європейської демократії.

Активний обмін думками точився навколо гібридного впливу Кремля. Заступник начальника Військової канцелярії президента Чехії Отакар Фольтин (Otakar Foltýn) зазначив: «Якщо подивитися на те, що робить російська пропаганда, її головна мета – це удар по будь-якій довірі: між людьми, до інституцій, до цінностей держави».

Він також додав, що сьогодні головним щитом проти російського впливу залишається громадянське суспільство та неурядові організації.

Фестиваль NeverMore 68 ще раз показує, що вторгнення СРСР у Чехословаччину 1968 року та повномасштабна війна Росії проти України 2022 року – це ланки одного й того ж імперського ланцюга.
Це нагадування Європі про те, що тоталітарне зло нікуди не зникло. Воно лише змінило обличчя, знову змушуючи мільйони українців шукати прихистку в еміграції.

#NeverMore68 #1968 #Praha #PrazskeJaro #Okupace1968 #StandWithUkraine #CzechRepublic #Справжні_історії #еміграція #TrueStories