Відкриті українські двері у серці Праги: Ростислав Прокоп’юк створює осередок тяглості, культури та єдності

Posted by

·

У чеській столиці тривають останні приготування до події, яку українська громада чекала десятиліттями. Зовсім скоро у Празі свої двері офіційно відчинить Український інститут – простір, що має стати справжнім центром українського голосу, культури та взаємопідтримки в Європі. Очільником, засновником і головним натхненником цього проєкту виступив відомий громадський діяч, культуролог і митець Ростислав Прокоп’юк, який давно мешкає в Празі. Допомогли реалізувати цю мрію Фундація Пилипа Орлика та небайдужі українці й чехи.

«Це мрія мого життя», – каже пан Ростислав, переступаючи через коробки, з яких він дістає книги, картини, постери, що ось-ось займуть свої місця на поличках та стінах нового центру. А плекав він цю мрію не один десяток років, йдучи до неї через особистий досвід, волонтерство та невтомну культурну дипломатію.

Від першого воєнного концерту до власного простору
Історія створення майбутнього інституту сягає ще 2014 року. Коли до Праги прибули перші поранені з Майдану, Ростислав, який живе в Чехії ще з початку 90-х років, відчув тоді гостру потребу діяти й допомагати.

Тоді у травні 2014 року відбувся його перший благодійний концерт. Хоча подія тривала цілих три години і стала серйозним випробуванням для глядачів, головне було досягнуто — вдалося зібрати кошти для хлопців, які лікувалися в Чехії. Тоді ж організатор зробив для себе головний висновок: це можливо. З цього досвіду народився спочатку форум культур, а згодом — і сучасний Український інститут. Після років організації концертів та пошуку тимчасових майданчиків для проведення різних культурних активностей і визріло чітке рішення створити власний постійний дім для українців.

Тяглість історії та відкриті двері для всіх
Головна візія очільника інституту — створити те, чого так довго бракувало українській громаді в Чехії: історичну тяглість. Ростислав нагадує, що ще за часів Томаша Масарика в країні активно жила й творила українська інтелігенція, а останній український вільний університет у Празі функціонував ще в 1946 році. Відтоді у Празі не було єдиного постійного осередку. Сьогодні ж, коли в місті діє понад двадцять українських організацій, кожна з яких роками змушена орендувати куточки в інших установах, власний дім стає життєвою необхідністю.

Яким буде новий український простір?

Він буде максимально відкритим, – каже пан Ростислав.

Для творчості й навчання: тут працюватимуть дитячі студії (гітара, малювання, спів). Завдяки зусиллям засновника інститут отримав чудовий електричний орган.

Для діалогу: обладнано затишний дискусійний, концертний та конференційний зал на 30 місць.

Для освіти: у планах — масштабна підтримка українських і чеських дітей, адже лише у школах Праги 5 на Сміхові навчається близько 600 українських школярів. Планується тісна співпраця з українськими вчителями, асистентами та чеськими педагогами.

«Моя візія така, що двері мають бути відкриті для всіх: чехів, українців, тобто для кожного, хто хоче прийти, щось дізнатися, щось робити, — наголошує Прокоп’юк. — Це має бути центр розвитку українського голосу в Європі, куди люди зможуть прийти і дізнатися правду про війну, про нашу історію та те, що поєднує українців та чехів у минулому та сьогоденні».

Музей, архів та стіна пам’яті
Особливу цінність інституту становлять його фонди, які збиралися буквально крупиця за крупицею. Ростислав зізнається, що має особливий дар притягувати незвичайні речі та рятувати унікальні спадки від забуття. Серед експонатів майбутнього музею та бібліотеки:

Унікальні міжвоєнні видання та раритетна українська література, яку сьогодні неможливо знайти в жодних каталогах.

Перше видання «Кобзаря» Шевченка передвоєнних років.

Особисті речі та бібліотеки видатних представників української еміграції, зокрема родинні реліквії від родичів першого міністра охорони здоров’я Закарпатської Республіки пані Долнайової.

Особливе емоційне місце в інституті займає стіна пам’яті. Її центральним елементом стала справжня свічка з Майдану, яку засновник дбайливо зберігав із 2014 року. Поруч розташовані фотороботи військового кореспондента Сергія Лойка та картини чеських художників із проєкту «Ангели в білому», створені як знак подяки чеським лікарям за порятунок поранених бійців. «Вони стали частиною неба, бо пам’ятаємо кожного», — каже керівник Інституту.

Головні орієнтири: мова і єдність
Відповідаючи на запитання про те, які саме акценти сьогодні життєво необхідні українській громаді за кордоном, Ростислав Прокоп’юк називає дві речі:

«Акценти єдності. Це акцент єдності і акцент української мови. Два акценти, які мають зберегти нас».

Зовсім скоро стіни інституту прикрасять спеціальні таблички з відомими цитатами українських письменників і світових політиків про Україну та українську мову — від давніх класиків до сучасних мислителів.

Тож останні коробки розпаковані, меблі розставлені, а картини зайняли свої місця. Український інститут у Празі готовий наповнюватися життям, голосами, дитячим сміхом, дискусіями та тією самою нерозривною культурною тяглістю, на яку роками чекала українська Прага.

#СправжніІсторії #TrueStories #УкраїнськийІнститутУПразі #РостиславПрокопюк #УкраїнціВЧехії #ПрагаУкраїнська #КультурнаДипломатія #УкраїнськаПрага #UkrainianInstitutePrague #RostyslavProkopiuk #UkrainiansInPrague #UkrainianCulture #TrueStories #PragueEvents